…Мій кравчику люб’язний, ти кращий майстер в місті;
Ось в кошику моєму є паростки і листя.
Про юних кажуть часто — зелене ще, зелене.
Ах, так уже не скажуть, мій кравчику, про мене!
Не відкладай на потім, візьми листки та парость
Й мені на сиві роки поший зелену старість.
Хай деревом я стану шпачиним чи лелечим,
Нехай дрозди будують гніздо мені на плечах.
Гніздо, немов зелену до казочки зав’язку,
Триматиму на собі, вигойдуючи казку…
Це вірш Шики (Овсія) Дріза, оригінального єврейського поета, який писав вірші на ідиш.
Він наш земляк, вінничанин, народився 16.05.08 у с. Красне тодішньої Подільської губернії. Його батько Шика (Овсій) поїхав до Америки на заробітки, але помер у дорозі. Мати вдруге вийшла заміж. Дитинство майбутнього поета пройшло в будинку діда, який був лудильником.
Маленький Шика-Овсій навчався у єврейській школі. Підлітком він поїхав до Києва, працював на заводі «Арсенал». Але потяг до мистецтва у мрійливого хлопця був нездоланним! Він малює, займається ліпленням, готується стати скульптором. Врешті, вступає у Київське художнє училище при Київському інституті мистецтв. Разом з тим у кінці 20-х років починає друкуватися в літературних журналах, а вже в 30-х роках виходять його перші поетичні збірки на ідиш. Шику Дріза помічають критики, відзначають його збірку «Штоленер койєх» — «Сталева міць». На хвилі ентузіазму Овсій йде добровольцем у Червону Армію. Служить у прикордонних військах на Західній Україні, де у 1939-1941-му роках допомагає євреям-біженцям з окупованої фашистами Польщі.
А далі – Друга світова, фронт! Овсій Дріз із 1941-го по 1945-й роки воював, був військовим кореспондентом, служив офіцером до 1947 року. Але після війни почався важкий період: убито режисера Міхоелса, закрито єврейські школи, ліквідовано Єврейський антифашистський комітет і видавництво «Дер Емес» — «Правда». Вірші Дріза стали непотрібними.
Довелось Овсію якось заробляти на життя. У Москві він працював маляром, обробляв мармур. Після смерті Сталіна у 1953-му його взагалі хотіли виключити з Союзу письменників, як баласт.
У 50-х почалось відродження радянської єврейської літератури. Дрізу довелось перекладати свою поезію з ідиш на російську. У 60-70-ті роки за творами Овсія Дріза створювали мультфільми, театри ставили п’єсу «Срібна кузня», вірші були покладені на музику. Його книжки друкувалися мільйонними тиражами, перекладалися на мови народів радянських республік.
Улюбленим героєм Дріза є хлопчик Еник-Беник (на ідиші «екнікл» – онук, а «Беник» – пестливе від Беньямін чи від «бен» – син). Всі пам’ятають дитячу лічилочку «Еники-беники їли вареники». Дріз обожнював єврейський гумор.
Але Овсій Овсійович з гіркотою зауважував, що його твори виходили у перекладах багатьма мовами, окрім української, хоча більшість життя його пов’язана саме з Україною. Помер Овсій Овсійович Дріз 27 лютого 1971 року від третього інфаркту, похований у Москві на Востряковському кладовищі. Лише у 2006-му році вийшла книга українських переспівів єврейських віршів Овсія Дріза та оповідок «Казкове місто Дріздзень» вінницького письменника Григорія Усача.
…Меморіальну дошку в 110-й день народження Овсія (Шике) Дріза відкрили в його рідному селі Красне Тиврівського району Вінницької області на стіні будинку культури.
