19 січня Калинівщина приймала гостей ХІІ Всеукраїнського свята сатири і гумору імені Степана Руданського «І знову я живий світ оглядаю…», присвяченого 186-й річниці з дня народження славетного земляка.

У святковому дійстві взяли участь літературні діячі, мистецькі колективи, народні майстри з різних куточків Вінниччини та України. На сцену один за одним піднімались творчі колективи з Калинівського, Бершадського, Тульчинського, Липовецького, Іллінецького, Козятинського, Вінницького, Крижопільського, Гайсинського районів. У розпалі свята глядачі не могли встояти спокійно, танцювали і підспівували артистам. А ще гарячими оплесками зустрічали письменників-гумористів із Івано-Франківської області, Тернополя, Києва, Луцька, із Вінницького куреня гумористів ім. Степана Руданського під керівництвом Леоніда Куцого.

«Подільського поета щира сповідь — жива картина вічного життя! Я дякую доземно вам сьогодні, що поміж вас не знаю забуття!» — ці слова від імені земляка написала калинівчанка Марія Катічева, цьогорічна лауреатка Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Руданського.

– Творчість Руданського безмежна! «Повій, вітре, на Вкраїну!» — його найвідоміша пісня, музику до неї написала Людмила Олександрова, донька режисера Володимира Олександрова, яка закінчила Варшавську консерваторію. Я 15 років працюю бібліографом-краєзнавцем у Калинівській бібліотеці, досліджую творчість Руданського, маю 6 поетичних збірок, — розповіла Марія Катічева. — Цього року відзначили мою книжку «Тобі присвячую, земляче!»

– Ідіть до нас на свято! — запрошували всі територіальні громади Калинівщини. Калинівчани презентували свої досягнення, причому не просто так, а з сатиричними нотками! Чого варті були козацька люлька, що аж вгрузла у землю, Іванівський «ковбасно-винний департамент», ФОП «Яшка-циган» із «Агроромале» та ін. Хтось ковальським молотом міряв силу, а хтось штурмував високого стовпа з цінними подарунками. І на кожному кроці звучало поетичне слово Руданського… «Плачте, плачте, мої очі, щоб повилізали! Бачили ж ви, препогані, що ви купували!..».

…Що стосується двохсотлітнього бутля з Писарівки, то до кінця свята у ньому не залишилось ні краплини. Господарі і гості все розлили по чарочках і дружно випили «За Степана!»…