Ось і ще один рік минув у дурдомі… Половина місцевих пунктів пропуску тут через державний кордон як не діяла, так і не діє досі.

І є всі підстави сподіватися, що в цьому, високосному році цей транскордонний тромбоз лише збільшуватиметься. Адже ніхто з обласного і столичного начальства ніякі висновки не робить, а місцевому і так, як є, дуже добре.

Задоволені цією ситуацією злочинці, починаючи від дрібних косеуцьких контрабандистів і закінчуючи білокомірцевими ямпільськими, які пиляють місцевий і державний бюджети під виглядом будівництва, мосту та інфраструктури на кордоні.

Екологічний стан ріки просто жахає. Такого обміління її тут ще не бачили ніколи в житті. Не існує ніякої системи поповнення рибних запасів, очищення та поглиблення фарватеру, а відтак судноплавство річкове неможливе в принципі.

Прикордонну блокаду неможливо подолати, як і корупцію та організовану злочинність в особливо великих розмірах. Наведу кілька прикладів безуспішної боротьби з ними. 04.07.2018 я, депутат райради, звернувся до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В’ячеслава Семенова. В своєму зверненні детально розповів, в тому числі і поліції, про те, як свого часу тут вщент був розкрадений дорогущий державний земснаряд, вкрадену частину якого — понтон — замаскували на рятувальній станції під виглядом комунальної власності, навіть на облік там умудрилися поставити.

Так от, якось ця крадена власність знялася з якоря, вийшла на фарватер і пішла в напрямку Придністров’я. Але по необачності сіла на мілину неподалік міжнародного пункту пропуску Ямпіль-Косеуць.

За кілька місяців ні поліція, ні прикордонники не вхопилися за цю нитку і не встановили, хто розікрав земснаряд до останньої гайки.

«29.06.2018 року даний плавзасіб (понтон для земснаряда) був переміщений до об’єкта базування моломірних суден №7 у м.Ямполі (Ямпільська районна комунально-рятувальна водолазна служба), де перебуває на сьогоднішній день під охороною чергової служби об’єкта базування», — щиро збрехав мені тоді т.в.о. начальника Могилів-Подільського прикордонного загону полковник О.Ковальчук, адже понтон так і не дотягнули до вищевказаного місця і його поглинув намул.

За весь минулий рік було дуже багато начальницького шуму щодо побудови моста, міцної туристичної дружби між двома берегами. Багато во ім’я неї було випито вина нашого, ямпільського і молдовського — сороцького, кишинівського, а віз і досі там…

Про який туризм можна говорити, як половина місцевих пунктів пропуску не працює, а міжнародний діє за принципом давно забутих предків, а міждержавний — ще гірше.

Свого часу, коли ще такого на кордоні не було, я кілька разів з своїми родичами сплавлявся по Дністру від Михайлівки до Великої Кісниці. На саморобному надувному човні, до речі. Минулого ж року звернувся до прикордонників за дозволом на такий же сплав, але вже на надувному човні заводського виробництва з відповідними документами про купівлю-продаж. В них чітко і ясно вказано виробником: вантажопідйомність — 200 кг.

Начальник Могилів-Подільського прикордонного загону полковник Ю.Василик відповів мені, що «маломірні судна та інші плавзасоби протягом 24 годин з часу прибуття у прикордонну смугу (контрольований прикордонний район) повинні бути поставлені на облік їх власниками в адміністрації найближчого об’єкта базування маломірних суден та інших плавзасобів. Вихід у внутрішні води України, посадка і висадка пасажирів, розвантаження і завантаження плавзасобів поза об’єктами базування, а також на об’єктах базування, які не допущені до експлуатації, забороняється… Ваш плавзасіб необхідно поставити на тимчасовий облік на вищевказаному об’єкті базування (рятувальна станція — В.К.), з якого в подальшому здійснити вихід в українську частину р. Дністер та повернення на даний об’єкт базування не пізніше, як за одну годину до початку темного часу доби».

До речі, а коли той темний час доби точно починається, хто знає?.. Іду я з тим надувним човном у рюкзаці на вказаний пункт базування… Там мені видають свої вимоги: 1. Договір купівлі-продажу та сертифікат на товар. 2. Документ з печаткою того, хто продав. 3. Чек про купівлю товару.

А найголовніше — показують причал, на якому має постійно базуватися мій плавзасіб під моєю власною цілодобовою охороною… Але якщо я хочу сплавлятися з Михайлівки, то на тамтешньому пункті базування я і маю ставити таким чином мій плавзасіб на облік. Виходити на воду маю в світлий час доби, а повертатися туди ж, в Михайлівку, на пункт базування, за годину до початку темного часу доби. І не машиною, а по воді — як вийшов, так маю і зайти назад!..

Поясню, що це за дурдом. Відстань водна від Михайлівки до Великої Кісниці близько 60 км. На надувному човні, хай і по цій гірській річці, сплав проходить зі швидкістю 4 км на годину. Отже, від Михайлівки до Великої Кісниці по Дністру туристу можна сплавитися не швидше, ніж за 15 годин. Це якщо не зупинятися для санітарно-гігієнічних потреб, прийому їжі і постійно гребти коротенькими веслами. Уявімо, що на світанку стартував у Михайлівці, якимсь чудом, без відпочинку і харчування за 15 годин, під вечір, дістався до Великої Кісниці. Але тут муки Тантала лиш починаються! Треба ті самі 60 кілометрів відстані долати назад гірською рікою з, у кращому разі, нульовою швидкістю на годину, бо ж проти стрімкої течії! І встигнути за лічені хвилини. А це як можливо? Але прикордонників твої проблеми «не волнують» — за годину до настання темного часу доби маєш бути в пункті базування в Михайлівці. А ні — порушник державного кордону зі всіма плачевними наслідками. Що таке затримання прикордонним нарядом – я вже не раз відчував на власній шкурі, тому нікому не раджу з цим жартувати.

То як же вийти в туристичний сплав чесному українському туристу? Придністровські шпигуни і диверсанти ж виходять, чому нам не можна? А тому, кажуть наші «люмінні» прикордонники, що у Молдові інші закони. І кивають на грізну постанову уряду №1147. А хто її з вас читав хоч раз і знає, що там написано? В ній дійсно йдеться про вихід і захід маломірних рибальських суден — різних катерів, шхун, траулерів, а не про такий, як мій надувний човен, який зовсім не підпадає під ці вимоги, бо він не є маломірним судном!

У мене ж надувний човен. Він не повинен регламентуватися як маломірне судно, ставитися на облік, мати свою пристань! А кого це з прикордонників «волнує»? У них «люмінь», і все тут!

У результаті водний туризм на Дністрі винищений під корінь. За моїми підрахунками, якби не було такої злочинної вимогливості прикордонників, за весь туристичний сезон минулого року туристична галузь Ямпільського району тут мала би чистого доходу щонайменше пів мільйона гривень.

На повному серйозі вигадують якісь фантастичні корита, на яких можна сплавляти туристів, в тому числі й іноземних, притоками Дністра — річками Русавою, Мурафою і Марківці. Це приблизно так — мають чудову іномарку, заправлену по вінця безкоштовним, подарованим Богом бензином, а збираються їхати до Вінниці, за 135 км, старою підводою, голодними кіньми…

21.03.2019 я отримав з державної екологічної інспекції у Вінницькій області відповідь на депутатський запит за підписом начальника — Ю.В. Дубового. Він довго і нудно описав мені, як вони спільно з Цекинівським сільським головою обстежували територію колишніх молдовських очисних споруд, розташованих на землях цього нашого села. «Балансоутримувача… очисних споруд не визначено…» От вам головне в цій праці чиновника. А якщо крайнього не знайшли — то про що тут можна говорити, про якого Сергія Татусяка, про який Єврорегіон «Дністер»?!

Одним словом, я плюнув, розтер ногою — поїхав в Молдову, набрав того, що вони зливають в ріку зі стічної своєї каналізації, у пляшку, здав у Вінницьку лабораторію і отримав результати: «Перевищення гранично допустимого коефіцієнта азот-амонію.., тваринницькі ферми.., господарсько-побутові стічні води підприємств харчової і хімічної промисловості (перевищення у 8 разів), фосфати 11,5 при нормі 3,5, сульфати — 114 (норма 100).., наслідок: нестача кисню для нормального існування флори і фауни ріки Дністер».

Тут нанюхатися до запаморочення можна такого.., що кайф буде покрутіше, ніж від марихуани, особливо влітку, на фарватері. Але чи всі іноземні туристи це захочуть нюхати, купувати?..

У цілому складається враження, що це просто покинута на «проізвол судьби» територія України. Або величезний дурдом на державному кордоні.

Ямпіль, держкордон