Тому 33kanal.com записав із Валерієм Вікторовичем Коровієм досить відверте інтерв’ю про події останніх років у області та Україні, що вже стали історією та вплинуть на політичне, економічне та релігійне майбутнє Поділля.

– Де нині працює Валерій Коровій? Як ви сьогодні оцінюєте роки свого «губернаторства» і що вам не вдалось на цій посаді?

– Буквально наступного дня після указу про моє звільнення відбувся цілий ряд стратегічних зустрічей… І на одній із них мер Вінниці Сергій Моргунов вніс пропозицію стати мені радником міського голови з питань фінансів та промислової політики. Нині я працюю саме в цьому напрямку у Вінницькій ОТГ.

Щодо мого призначення головою ВінОДА 27 лютого 2015-го року, то це, як ви пам’ятаєте, був дуже непростий час. Адже після 2-го штурму обласної ради у Вінниці ситуація була дуже напружена, фактично на межі фолу! Паралельно ми мали важкі бойові дії на передовій і щотижня на Вінниччину приходили по 2-3 «похоронки»… Плюс 6 хвиль мобілізації, девальвація гривні, заблоковані рахунки Держказначейства, різко зріс тіньовий ринок праці – всі проблеми в країні та області раптом перетворились на спільний «9-й вал»! Реально – це був найважчий період в історії України за всі роки Незалежності…

І я прийшов на посаду в той час, коли шаблею особливо не помахаєш. Потрібні були швидкі та прагматичні рішення. І, як на мене, нам вдалось тоді знайти спільну мову із тодішнім головою Вінницької обласної ради Сергієм Свитком, головними політсилами в регіоні та загалом застабілізувати ситуацію. Далі була важка щоденна робота в економіці, соціалці, медицині, для фронту, для громад та людей в нашій області. І нині я відчуваю задоволення від того, що за всіма рейтингами від Мінрегіонбуду до Світового банку та «Ділової столиці» після 5 років нашої спільної праці Вінницька область стала лідером по більшості показників соціально-економічного розвитку. Також над вдались проекти, в які мало хто вірив. Зокрема – нарешті здали в експлуатацію разом із сучасним медобладнанням хірургічний корпус лікарні імені Миколи Пирогова, який будували 30 років. І хочу сказати, що без особистої участі та підтримки прем’єр-міністра Володимира Гройсмана області було б вкрай важко завершити за 1,5 року цей важливий довгобуд. Так само була успішно вирішена проблема приміщення для театру ляльок в адмінбудівлі «Книжка». Не хочу себе хвалити, але за ці роки залучені в область колосальні суми інвестицій та сучасні технології на десятках нових підприємств. Недарма Світовий банк визнав Вінниччину найкомфортнішим регіоном України для ділової активності. А ще хочу сказати, що нам нарешті вдалось зламати рудиментну «совкову» систему адміністрування в галузі АПК. Бо голова обласної державної адміністрації чи управління не мають вирішувати, що і кому сіяти, скільки центнерів збирати урожаю та куди везти збіжжя! Нарешті ми почали вести відкриту розмову із аграрним бізнесом, створили на землі конкурентні умови і одразу пішли інвестиції…

Тому я вважаю, що ці 5 років увійдуть в історію Вінницької області як найбільш важкі та водночас найбільш успішні.

Що не вдалось зробити?

Чесно скажу, я жалкую про те, що не судилось довести до реалізації цілий ряд інвестпроектів, які вже розпочато і запущено в роботу… Так само реформування медичної галузі відбулось лише на первинному етапі, а на 2 і 3-му етапах підготовлені до реалізації… Зроблено все, щоб екстренна медицина Вінниччини отримала 70 нових автомобілів для порятунку людей… І є надія, що цей транспорт лікарі отримають. Відверто зізнаюсь, що серце болить за всі нездані об’єкти і невтілені проекти. Але це життя і жодна посада не вічна…

Більше читайте в газеті «33-й канал» №6 від 29 січня 2020 р.