Крім того, ми маємо ще дев’ять законів, які регулюють інформаційний та медійний простір. Це – Закон України «Про інформацію», Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закон «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну під­тримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів влади», «Про державну таємницю», «Про захист суспільної моралі», «Про авторське і суміжне право», «Про рекламу» і ще два кодекси на додачу – Кримінальний та Адміністративний.

Професійну діяльність медійників координує Національна спілка журналістів України, якою зініційовано «Етичний кодекс українського журналіста». Це, по суті, ще один закон. Зрештою, у 2001 році було створено Комісію з журналістської етики, котра формує культуру професійної та чесної журналістики. Невже слугам народу цього замало для створення цивілізованого інформаційного простору в країні, що позиціонує себе як демократичний?

От чому вже більше місяця всю журналістську спільноту, громадянське суспільство та активістів серйозно непокоїть спроба нової влади прийняти ще один закон стосовно ЗМІ. Так званий Закон «Про дезінформацію». По своїй суті це репресивний закон, який перебирає на себе правові нор­ми всіх інших законів, узаконює обмеження прав та свобод і астрономічні штрафи для журналістів та передбачає позбавлення волі працівників ЗМІ, чого немає в жодній цивілізованій країні.

Автори законопроєкту, працівники Міністерства культури, кажуть, що іде гібридна війна і всяка дезінформація може нашкодити національній безпеці. Виходить, що саме журналісти можуть потенційно найбільше нашкодити країні, і що саме через них ця війна не припиняється? А може, через них вона розпочалась? Отже, справа не в недолугих політиках та чиновниках, які беруться не за свою справу, імітують бурхливу діяльність за космічні, за мірками України, зарплати? А дезінформація із вуст чиновників, політиків та нардепів не загрожує нацбезпеці?

Але хіба три різних ціни на газ від трьох різних політиків не можуть стати причиною соціальної напруги? Невже заява про перемогу над сепарами за місяць – достовірна інформація? Хіба постійні запевнення чиновниками Нацбанку, що гривня буде стабільною перед кожним витком інфляції, це не деза, що спричиняє недовіру до всіх інституцій влади? Таких прикладів високопосадової дезінформації ви знаєте тисячі. І, виходить, що їм можна…

Напевно, саме тому чиновники та нардепи намагаються зробити ворогами держави та цапами-відбувайлами саме журналістів. І якраз є дуже зручна нагода закрити роти незалежним ЗМІ напередодні осінніх виборів до органів місцевого самоврядування. Адже амбітні плани слуг народу – прийти до моновлади й тут, при падінні рейтингу політсили, можуть провалитись, якщо про всі незрозумілі чи непрофесійні вчинки нових посадовців журналісти будуть правдиво інформувати суспільство.

Цікаво, що чіт­кої класифікації дезінформації, яку начебто можуть розповсюджувати журналісти, так само, як хто такі журналісти, новий законопроєкт не по­дає. Тобто під гарячу руку мо­же потрапити будь-який незручний владі медійник. А за дотриманням цього процесу слідкуватиме спецуповноважений, новітній цензор, призначений владою. І в його компетенції будуть всі репресивні засоби, аж до закриття ЗМІ. А професійність журналіста визначатиме створений знову ж таки владою спеціальний орган. Виходить, що не талант, а спецдядько від влади вирішуватиме долю журналіста. Звісно, що це абсурд.

Без вільних ЗМІ не може існувати жодна демократична країна. Якщо найвищим законодавчим актом визнано, що в Україні є свобода слова, будь-яка спроба звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод є неконституційною, якими би гарними мотиваціями вона не пояснювалась. Якщо є загроза від дезінформації – внесіть поправку до існуючого вже закону про інформацію. Передбачте однакову відповідальність за дезінформацію для всіх. Чітко, в рамках Коституції випишіть цю статтю. Додайте в закон про телебачення та радіомовлення статтю про електронні ЗМІ. Не колотіть суспільством, не налаштовуйте проти себе і своєї монобезграмотності всю журналістську спільноту. Зрештою, як ви поясните свої дії ПАРЄ, котра висловила вже свою стурбованість цим законопроєктом?

Як не парадоксально, але кожен новий прийнятий Україною закон про інформаційний простір в певній завуальованій мірі звужував права журналістів, лише додавав обов’язків та відповідальності. А цей новий законопроєкт переплюнув усі. Наче слуги народу забули чи не знають, що у нас в країні є свобода слова і достатньо засобів впливу на недобросовісних журналістів.

Медійники Вінниччини категорично проти прийняття цього закону і ставлять під сумнів компетентність міністрів, котрі нав’язують суспільству антидемократичні норми в красивій обгортці.

Заслужений журналіст України,
член президії Вінницької обласної організації
Національної спілки журналістів