Воєнний «губернатор» Вінниччини, економіст та кризовий ТОП-менеджер часів уряду Володимира Гройсмана та президентства Петра Порошенка Валерій Коровій, мабуть, найбільше знає персональних таємниць і владних секретів із місцевої Команди «Вінницьких».

Тому 33kanal.com записав із Валерієм Вікторовичем Коровієм досить відверте інтерв’ю про події останніх років у області та Україні, що вже стали історією і вплинуть на політичне, економічне та релігійне майбутнє Поділля.

– Де нині працює Валерій Коровій? Як ви сьогодні оцінюєте роки свого «губернаторства» і що вам не вдалось на

цій посаді?

– Буквально наступного дня після указу про моє звільнення відбувся цілий ряд стратегічних зустрічей… І на одній із них мер Вінниці Сергій Моргунов вніс пропозицію стати мені радником міського голови з питань фінансів та промислової політики. Нині я працюю саме в цьому напрямку у Вінницькій ОТГ.

Щодо мого призначення головою ВінОДА 27 лютого 2025-го року, то це, як ви пам’ятаєте, був дуже непростий час. Бо після 2-го штурму обласної ради у Вінниці ситуація була дуже напружена, фактично на межі фолу! Паралельно ми мали важкі бойові дії на передовій і щотижня на Вінниччину приходили по 2-3 «похоронки»… Плюс 6 хвиль мобілізації, девальвація гривні, заблоковані рахунки держказначейства, різко зріс тіньовий ринок праці – всі проблеми в країні та області раптом перетворились на спільний «9-й вал»! Реально – це був найважчий період в історії України за всі роки Незалежності…

І я прийшов на посаду в той час, коли шаблею особливо не помахаєш. Потрібні були швидкі та прагматичні рішення. І як на мене нам вдалось тоді знайти спільну мову із тодішнім головою Вінницької обласної ради Сергієм Свитком, головними політсилами в регіоні та загалом застабілізувати ситуацію. Далі була важка щоденна робота в економіці, соціалці, медицині, для фронту, для громад та людей в нашій області. І нині я відчуваю задоволення від того, що за всіма рейтингами від Мінрегіонбуду до Світового банку та «Ділової столиці» після 5 років нашої спільної праці Вінницька область стала лідером по більшості показників соціально-економічного розвитку. Також над вдались проекти, в які мало хто вірив. Зокрема – нарешті здали в експлуатацію разом із сучасним медобладнанням хірургічний корпус лікарні імені Миколи Пирогова, який будували 30 років. І хочу сказати, що без особистої участі та підтримки прем’єр-міністра Володимира Гройсмана області було б вкрай важко завершити за 1,5 року цей важливий довгобуд. Так само була успішно вирішена проблема приміщення для лялькового театру в адмінбудівлі «Книжка». Не хочу себе хвалити, але за ці роки залучені в область колосальні суми інвестицій та сучасні технології на десятках нових підприємств. Не дарма, Світовий банк визнав Вінниччину найкомфортнішим регіоном України для ділової активності. А ще хочу сказати, що нам нарешті вдалось зламати рудиментну «совкову» систему адміністрування в галузі АПК. Бо голова обласної державної адміністрації чи управління не мають вирішувати що і кому сіяти, скільки центнерів збирати урожаю та куди везти збіжжя! Нарешті ми почали вести відкриту розмову із аграрним бізнесом, створили на землі конкурентні умови і одразу пішли інвестиції…

Тому я вважаю, що ці 5 років увійдуть в історії Вінницької області як найбільш важкі та, водночас, – найбільш успішні.

Що не вдалось зробити?

Чесно скажу, я жалкую про те, що не судилось довести до реалізації цілий ряд інвестпроектів, які вже розпочато і запущено в роботу… Так само реформування медичної галузі відбулось лише на первинному етапі, а на 2 і 3-му етапах підготовлені до реалізації… Зроблено все, щоб екстрена медицина Вінниччини отримала 70 нових автомобілів для порятунку людей… І є надія, що цей транспорт лікарі отримають. Відверто зізнаюсь, що серце болить за всі не здані об’єкти і не втілені проекти. Але це життя і жодна посада не вічна…

– Дороги і децентралізація на Вінниччині – це справді найспішніші реформи від Гройсмана? Ваш прогноз щодо продовження цих процесів новою владою?

– В цьому питанні найбільше я боюсь дилетантів, які за децентралізацією бачать лише створення ОТГ. Бо насправді децентралізація базується на «трьох китах» –

бюджетна й адміністративна децентралізація + формування ОТГ. І уряд Володимира Гройсмана зробив унікальну річ в частині бюджетної децентралізації – перевернув фінансову піраміду в її нормальний, природній стан для акумулювання коштів на місцях. І навіть попри всю проблематику ми вже є свідками цих змін, коли явно на краще міняються, ремонтуються та стають сучасними наші міста і містечка… Звісно, зміни відбувається не скрізь! Але підгрунтя для активних голів та громад вже створено і це найбільша заслуга команди Гройсмана. І загально бюджети розвитку у Вінницькій області за останні 3 роки зросли із 300 мільйонів до 3,5 мільярдів чи, майже, в 12 раз! Нові спортивні майданчики, вікна, площі – це все вже видно у районах області там де влада справді працює, а не бідкається і краде…

Другий базовий рівень – адміністративний, коли адмінповноваження із Києва чи обласного центру передаються в райони і окремі громади. І ми в кожному райцентрі області відкрили «Прозорі офіси» – центри надання адмінпослуг, до яких у Вінниці городяни давно звикли. На жаль, нині під час скорочень посадовців в районах перш за все б’ють по молоді, яка прийшла працювати в ці центри…

Щодо гальмування процесу створення ОТГ на Вінниччині, то на мою думку, причина тут в зайвій політизації аж до абсурдності цього процесу. Тому новий виборчий кодекс, що дозволяє в 2020-му обиратись головам і депутатам в селах, селищах і районах без партійного квитка, фактично руйнує це

партійне «кріпацтво»… І відкриває двері у владу для молодих, чесних і перевірених часом особистостей.

– Багато хто вважає, що управління ОДА багато хто вважає офіційним «дахом» чисельних схем, відкатів та вирішення питань власного бізнесу окремими посадовцями? Як ви до цього ставитесь?

– Це загальна аура, що сформована суспільством навколо державних інституцій.

Бо окрім декларування боротьби із корупцією та «відкатами» потрібні реальні дії. Тому запровадження системи ProZorro у Вінницькій області лише по допорогових закупівлях

вдалось зекономити 200 мільйонів гривень. І як, як голова Вінницької ОДА ще в 2016-му підписав розпорядження про запровадження допорогових закупівель із 3000 гривень. І раптом виявилось, що на 60-70% можна здешевити всю канцелярію і папір для владних установ по області, на що раніше ніхто не звертав увагу. Цікаво, що нині цей «поріг» підняли до 30 тисяч… Але ця система працює!

А ще із досвіду останніх 5 років хочу сказати, що найбільше про корупцію і зловживання кричать у Вінниці та області ті, хто лобіює власні фірми, бізнес чи інтереси певних бізнес-груп. Вони навіть не ховаються за своїми посадами і депутатськими значками, а нахабно питають «Що я з цього буду мати?»

– Це правда, що саме Петро Порошенко дав команду свого часу обрати Анатолія Олійника головою Вінницької обласної ради? Чому ви погодились на цей не найкращий кадровий варіант?

– Скажу відверто – із всіх депутатів, які тоді пройшли в обласну раду, його було найважче провести на посаду голови! Це я зрозумів із першої секунди, коли побачив список обласних депутатів… Чому? Бо його кандидатура одразу дала порцію збурень, конфліктів та закулісних домовленостей за сесійною залою. І якщо чесно, в мене була інша кандидатура – Павло Каленич, який своєю харизмою і простотою міг би навпаки збалансувати та об’єднати обласну раду. Але тут же по голові облради почали відбувати процеси поза Вінницею і нашою областю… Це тодішні депутати-мажоритарники від Вінниччини підписали звернення і особисто занесли його за моєю спиною президенту Петру Порошенку на підтримку кандидатури Анатолія Дмитровича Олійника. І Порошенко підтримав цю кандидатуру по лінії БПП! Тому це було політичне рішення… Його вдалось провести лише завдяки домовленостям із ведучими партіями в облраді, коли заступниками Олійника стали представники «Батьківщини» і «Радикалів» Ляшка. А інші партії та депутати отримали головування та членство в стратегічних комісіях облради. Ось такою була ціна нинішньої посади Анатолія Олійника від партії Петра Порошенка…

– Як ви оцінюєте рівень корупції у вінницькій медицині, де всі лікарні обсіли схеми, «приватні» мед центри і «відкати» по рецептах? Приватний хоспіс на землі онкодиспасеру – це «діагноз» лобістам серед місцевих депутатів?

– Це дуже складне питання Бо в реформу первинної ланки в медицині та зарплати в 16-18 тисяч для «сімейних» лікарів ніхто не вірив. Сьогодні більше 870 таких лікарів по області справді отримують таку винагороду від держави і «просити» ще щось із пацієнта, майже, зникла необхідність… А медичні сестри в системі «сімейної» медицини отримують по 8 тисяч зарплати. І в той же час центральні районні лікарні та весь третинний рівень поки що залишились на своїх зарплатах. Як можна цькувати лікарів та персонал, коли ведучий оперуючий хірург отримує 6000, а медсестра 4 тисячі гривень… Як вони можуть прожити та підтримувати професійний рівень за такі зарплати?

І дехто ще дивується чому лікарі та медперсонал звільняються, їдуть на роботу за кордон чи шукають кращої на рівні 12, 15 чи 20 тисяч оплати в приватних медцентрах? Ось чому ми так готувались до другого етапу реформи в медицині, який потрібно було давно запускати. Бо ми щодня втрачаємо в медицині кращі кадри, а відповідно й пацієнтів… Тому має бути чесна, а не штучна конкуренція! І до цього потрібно звикати, як ми всі звикли до приватних стоматкабінетів із кінця 90-х… Треба визнати, що в Україні дуже хороші лікарі, але в них жалюгідно мала державна зарплата. Тому з’явилось багато приватної медицини, і потрібно звикати, що кожен зама своє місце на цьому ринку… А окремі лікарі встигають працювати одночасно в державній та приватній клініках, щоб не їхати за 1000 євро в Чехію чи Польщу.

Але такі ведучі спеціальності, як хірургія, нейрохірургія, онкологія, обласні заклади потрібно розвивати за рахунок держави та бюджету…

Щодо приватного хоспісу біля онкодиспасеру, який збурив грандіозний скандал на обласній сесії, то ми цю тему вивчали в ОДА. Бо такий спеціальний заклад для онкохворих людей вкрай потрібен для Вінниці та Вінницької області. І хто через хворобу рідних чи друзі із цієї темою мав справу добре розуміє, про що я говорю. Але навіть за попередньою оцінкою фахівців такий заклад коштував би для держави чи області сотні мільйонів гривень. На жаль, таких коштів у обласному бюджеті немає сьогодні. Бо гроші в 2019-му пішли на інші лікарні та відділення, а в бюджеті Вінниччини 2020 взагалі немає капітальних видатків…

Тому моя позиція щодо онкохоспісу проста і зрозуміла – ми маємо чесно і відкрито сісти, почути позицію лікарів, менеджерів від медицини та знайти рішення. Бо саме через замовчування та спробу підкилимно «порішати» питання хоспісу на сесії виникло справедливе обурення та важливі запитання: «Хто інвестор? Чия земля? Які гарантії та терміни?» І це нормально, бо рано чи пізно до хоспісу ми прийдемо… Але через відкрите обговорення, а не «хотелки». А ще я хочу почути позицію директора обласного департаменту охорони здоровְ’я Людмили Олексіївні Грабович, яка в день сесії була у службовому відрядженні.

– Валерій Вікторович, чому ваш рідний Тростянець досі лихоманить від конфлікту на спиртзаводі до обшуків у місцевій раді? Це правда, що «скрипку» тут грають люди в погонах із кабінетах в Києві?

– Голову Тростянецької ОТГ Людмилу Червонецьку знаю вже багато років, як вольову та професійну людину. Скажу відверто, що півтора місяці тому ми зустрічались і Людмила вже мала попередження про «силові» дії та піар-кампанію по її дискредитації. Бо цілком зрозуміло, що в будь якій роботі є свої недоліки і питання. І правоохоронні органи мають виявляти такі недоліки, а суд давати юридичну оцінку згідно Закону. Тому я не можу тут щось коментувати… Але вирішувати ситуацію навколо Тростянецького спиртзаводу такими діями і впливами велика помилка. Бо зупинити громаду і голову Тростянця, які відстоюють своє право на чисте довкілля і комфортне життя , так не вийде… Повірте мені, як місцевому із Тростянця, що ці «наїзди» на голову та бухгалтера ОТГ ще більше згуртують людей. А об’єднати їх навколо спільної правильної мети Людмила Іванівна вміє. І варто лише поїхати в центр Тростянця та побачити, що там зроблено за останній час… І порівняти ситуацію, наприклад, із Бершаддю, де не зроблено.

Тому для мене проблематика Тростянецького спиртзаводу зрозуміла, бо навіть на посаді голови ВінОДА я не отримав інформацію хто дав дозвіл на демонтаж цеху з виробництва дріжджів та реконструкцію підприємства в стадії банкрутства? Я впевнений, що ця «таємниця» з інвесторами в Тростянці вже скоро буде розкрита… І там буде багато роботи для ДБР – Державного Бюро з Розслідувань…

– Прокоментуєте заяву Епіфанія про «спецоперацію ФСБ проти Симеона і ПЦУ на Вінниччині» через тиск, суди і відсторонення реєстратора Салецького…

– Я на 100% переконаний, що Ігор Салецький надзвичайно порядна, професійна і патріотична людина! І коли я побачив закиди на його адресу, як державного службовця та реєстратора релігійних громад – то ви мені вибачте… Нічого окрім обурення ці дії, суди та заяви не викликають. Тому я вважаю, що нове керівництво Вінницької облдержадміністрації має захищати своїх працівників, а не мовчки споглядати над розправою. Бо вони перш за все виконують свою державну роботу.

Так, держава немає права втручатись в справи церкви. Але Ігор Салецький максимально чесно виконує свої службові обовֹ’язки в цій непростій ситуації – веде реєстр. І якщо є питання до реєстру – то для цього є суди… Бо звинувачення Салецького в перевищенні службових обов’язків ніщо інакше, як реальна спроба просто заблокувати процес реєстрації громад ПЦУ на Вінниччині… Та показовий тиск на реєстратора для «усміренія» таких же посадовців в інших областях України.

Водночас, мені відомо, що Служба Безпеки України уважно слідкує за цією історією. Особливо бойові офіцери із цієї структури, які відчули цю проблематику на власному досвіді на передовій Донбасу… І тому істина та справедливість в релігійних питаннях однозначно буде в Україні. Бо в церкві та вірі має бути Мир, Спокій та Злагода. Але такої агресії рік тому перед проголошенням Томосу ніхто не очікував від МП. Бо як можна розуміти ці заяви, хресні ходи під ОДА та відкриті конфлікти в багатьох громадах із позиції сили…? Скажу більше, ми із «силовим блоком» Вінниччини тоді всіма силами навпаки намагались унеможливити захоплення храмів МП віруючими ПЦУ…

– Ваша версія того, що сталось із генералом поліції Юрієм Педосом в останні рік виборів? Це правда, що він отримав посаду начальника, як людина із вашої команди «Вінницьких», а нині від відійшов від вас і не приходив на наради Коровія в останні місяці вашої роботи головою ОДА?

– Всі пам’ятають, як Юрій Володимирович прийшов до керівництва Нацполіції Вінниччини у надзвичайно важкий час… І як під управлінням поліції палали шини через його попередника Шевцова! Тому я віддаю йому належне, як керівнику, що зміг тоді за стабілізувати ситуацію та забезпечити безпеку громадян в обласному центрі та по області. І те, що було зроблене Педосом за ці 3 роки від матеріального забезпечення, до переатестації працівників та визнання кращим нашого обласного управлінням Нацполіції в Україні – це незаперечна заслуга генерала Юрія Педоса. І я щиро радів та вітав його, коли президент Порошенко в присутності всього силового блоку вручав Юрю Володимировичу погони генерала поліції… Бо він їх заслужив.

Що сталось далі – важко сказати!? Бо справді десь два останні місяці моєї роботи на посаді голови ОДА він на наші наради не приходив, а когось присилав замість себе… І я переконаний, що на дії поліції та його власну поведінку вплинули якісь вказівки згори. Бо вже тоді був неофіційний «посил», що голови ОДА – це одна політична сила, а ми інша і у вибори ми не втручаємось… Хоча важко із цим погодитись. Тому тут на «охолодження» наших стосунків однозначно вплинула політика… А ще хочу відверто сказати, що у нас абсолютно різні позиції щодо міжконфесійних відносин ПЦУ і МП у Вінниці та області, щодо справи поліції на Ігоря Салецького і так званої «охорони» храмів та громад поліцією… Я вже не «губернатор», але ми все одно із генералом Педосом спілкуємось, зустрічаємось і тиснемо один одному руки.

– Хто має шанси виграти вибори 2020 в ОТГ на Вінниччині? Ви підете на ці вибори восени і з ким?

– Новий виборчий кодекс, який введено в дію із 1 січня 2020-го, багато що змінить в розстановці сил. Бо голів та депутатів у нашу обласну раду та раду міської Вінницької ОТГ будуть обирати на партійній основі. Решта голів місцевих рад та ОТГ разом із депутатами будуть обиратись на мажоритарній основі… Тому я глибоко переконаний і приклад останніх виборів до ОТГ на Вінниччині це підтвердив, що на базовому рівні будуть домінувати самовисуванці без партійних прапорів та квитків… Хоча ті чи інші партосередки будуть підтримувати окремих кандидатів у голови. Але все одно нині є запит на активних, досвідчених, перевірених часом і владою людей + молодь! Бо бюджетна децентралізація дала шанс таким головам себе проявити, не красти, а реально зробити свої громади в рази кращими. І партійні «ярлики» тут виявились непотрібними.

Щодо виборів до Вінницької обласної та міської рад, то досить важко прогнозувати рейтинги основних партій на жовтень цього року. Бо станом на сьогодні в облраду зайшли б лише 4 партії – «Слуги народу», «Стратегія Гройсмана», «Батьківщина» і «ЄвроСолідарність» Порошенка… Вже не секрет, що «Слуги» втрачають відсотки популярності, які перетікають до решти партій та, можливо, дістануться новим регіональним партійним проектам і «брендам».

І можу відкрито сказати, що на ці вибори ми йдемо із командою однодумців. Та ведемо активну неформальну роботу, проводимо консультації зі всіма ведучими політичними силами, спілкуємось із людьми, можливими кандидатами… Бо в новій обласній раді буде однозначно нова коаліція, без «ворогів», а із чесними та налаштованими на роботу партнерам. Бо у Вінницькій області нами зроблено багато, але попереду ще більше викликів… Тому рік буде важкий, але цікавий. Ми звернемось до виборів – до вінничан і будемо пропонувати рішення по головних питаннях і проблемах громади Вінницької області.

– Так ви підете на ці вибори із Гройсманом чи Порошенком?

– Потерпіть ще трішки, поки не будуть прийняти всі необхідні рішення. Бо коли я йшов із посади і дякував президенту Петру Порошенку за признання у найбільш важкий час в країні… Та звісно, Володимиру Борисовичу Гройсману, бо фактично мою кандидатуру на голову облдержадміністрації пропонував він… І постійну підтримку області від уряду надавав саме він.

– Хто Вас найбільше розчарував? Чи були у вашій команді зрадники?

– Не буду називати прізвищ, щоб нікого не образити. Але людина – достатньо слабка істота. І спокуса часто перевищує все – розум, знання та, навіть, інстинкт самозбереження. Тому, я вважаю, що кожен має право на помилку, бо ідеальних людей не існує. Тому не все і не всі мені подобались за ці 5 років головою ОДА. І певний відсоток розчарування, звісно, є… Але час все розставить на свої місця та вилікує рани.

– Ваш сват – свого часу активний регіонал, як ви сприйняли факт породичання з ним?

– Я дякую батькам дружини свого молодшого сина, що виховали таку дочку і невістку! Бо вона народила мені найкращу в світі внучку – нашу Меланію! А про те, що Микола був у «регіонах» в районній раді я до певного часу, навіть, і не знав…

– Як і де родина Валерія Коровія зустрічала Новий рік та Різдво? Де працюють ваші діти та скільки у вас внуків?

– Традиція нашої сім’ї – це спільна зустріч в родинному колі Нового року, Святвечора та Різдва серед найближчих людей. І обов’язково мають бути наші батьки, діти,внуки. І всі у вишиванках, з колядками, в кутею… Цій традиції ми не зраджуємо вже багато років. Бо в мене є три внучки – найменшій Меланії півтора рочки, Даринці – 5 років і Марійці – 8,5 років. Два мої сини Богдан і Ярослав вже дорослі хлопці. І головне, що вони не працюють в органах державної влади. Сини закінчили факультет зовнішньо-економічних відносин у Вінниці в торговельному університеті, під час студентських канікул – працювали… Нині Богдан і Ярослав абсолютно фінансово не залежні від батьків, самі собі заробили авторитет у відомих на Вінниччині та в світі промислово-індустріальних компаніях. Я дуже пишаюсь успіхами і родинами синів, бо значить ми правильно їх із дружиною виховали… І навчили любити Україну.