Добрий день, редакціє.

16.07.2019 р. мій син потрапив у ДТП у смт Вапнярці близько 12-ї години. Дякувати небайдужим очевидцям, які зразу ж викликали «швидку допомогу» і передзвонили його дружині, яка разом з медсестрою з села Вербове і медпрацівниками ШМД доставили в реанімацію ЦРЛ м.Томашпіль.

Як тільки мені зателефонували, я зразу ж поїхала в Томашпіль і була шокована словами медиків. Стан мого сина був важкий, і надії мені ніякої не давали. Я звернулась по допомогу до Молодзієвської Ольги Іванівни, написала смс, що мій син в реанімації в Томашполі, вона одразу ж передзвонила і запитала прізвище сина, після чого знов перетелефонувала, що нейрохірург на операції і, як тільки закінчиться операція, вона буде нас консультувати. Після слів Ольги Іванівни, яка відчула розпач і тривогу мого материнського серця, з’явилась надія на краще.

Син у реанімації у Томашполі пробув добу, обстежували рентгенологічно, інструментально, оглядали інші спеціалісти. По телефону проконсультував черговий лікар-нейрохірург по санавіації, і 17.07.19 був направлений на дообстеження в лікарню ім.Ющенка.

Направили мого сина в обллікарню тільки після того, якщо я напишу розписку, що при транспортуванні його відповідальності лікарі не несуть, а відповідальність за життя сина лежить на матері, бо він був нетранспортабельний. Лікарі мені давали надію, якщо ми його довезем, то він буде жити, і я вдячна їм за все, що вони зробили для мого сина, за їх безцінний труд і безсонні ночі.

Вдячна Ользі Іванівні, яка відгукнулась на крик і біль моєї душі, нейрохірургу санавіації, який консультував, медпрацівникам реанімаційного відділення Томашполя, а також керівництву обласної адміністрації за те, що турбувались за виділення реанімобіля.

Як тільки ми приїхали, нас зразу ж направили на нові дослідження. В реанімації пробули з 17.07.2019 по 12.08.2019, після чого нас перевели в обласний клінічний госпіталь ветеранів війни. Вдячна всім медпрацівникам за їхнє ставлення до мого сина і за те, що зробили. Вдячна всім, хто турбувався за нього: волонтерам, його побратимам, які провідували його, всім, хто молився за нього, допоміг морально і матеріально.

А от щодо нашої поліції хорошого нема що сказати.

Десь через тиждень після того як ми були направлені в лікарню, начальник Томашпільського відділу поліції підполковник Ярослав Марченко написав статтю в районну газету, в якій звинуватив у скоєнні ДТП мого сина. Я приїхала в Томашпіль, запитала: «Чому ні слідства, ні суда, а ви вже звинувачуєте мого сина?» Відповідь: «Там же нема прізвища». Не треба, якщо вже є всі дані. І оскільки стаття була написана зі слів винуватця ДТП П., то і справа ведеться слідчим однобоко. П. не пред’явлена підозра винуватця ДТП. Вину хочуть поставити на мого сина, хоча він рухався по своїй смузі і не здійснював ніяких маневрів. Окрім того, удар автомобіля, яким керував П., був у задню частину скутера, що видно з фотографій. Окрім того, П. вказує, що рухався зі швидкістю 50/60 км за год., однак, як вбачається з огляду місця ДТП, орієнтована швидкість 80-90 км, бо він зупинився з моменту удару в скутер через 70-80 метрів. Мого сина на капоті протягнув десь метрів 30, після чого син упав з капота, а він ще десь метрів 50 рухався. Проведено слідчий експеримент. З матеріалів видно, що автомобіль П. був несправним — у багатьох місцях тріщини й іржа, гальмівна система несправна.

У досудовому розслідуванні         не вказано, що мій син отримав травми від того, що вилетів від удару в скутер на капот і вибив переднє скло і аж в салон на руль упав, що також видно на знімку. Експерт у справі написав, що нема пояснення, яким предметом міг отримати травму син. Було відео з місця ДТП, але слідчий не дав подивитись адвокатові, не долучив до справи. Я хотіла, щоб слідчий скинув відео на флешку, щоб передати адвокатові. Потратила гроші, а відео так ніхто не зміг побачити, значить, там були докази, які доводять невинуватість мого сина.

Від моменту ДТП ось тільки нещодавно прийняли заяву мого сина, щоб визнати потерпілим. Неодноразово скаржилась у Генпрокуратуру і до президента, щоб добитись справедливості. Хто ознайомлювався зі справою, яку веде слідчий, шоковані. Винуватець ДТП проходить в справі як свідок.

Всі, хто бачив момент ДТП, кажуть, що у мого сина тільки одна вина: був без шолома. Він завжди його брав, а того дня чомусь не взяв.

Всі говорять, що нема вини, але свідчити не хочуть, і я їх розумію, ніхто не хоче мати проблем з нашою поліцією — майже в кожного є свій транспорт, але ніхто з них не задумується, що завтра на їхньому шляху може бути такий самий П.

Допоможіть.

Валентина Савіцька,
Піщанський район