Мама вихованця «працює повією на об’їзній», а син поряд в інтернаті. За 4 роки вона не бачила його жодного разу. Про «зіркових сиріт» і «генетичну карму» вихованців — далі.

У наш час тема всиновлення активно набуває актуальності, тому що велика кількість людей нехтує моральними цінностями та віддає новонароджених дітей до дитячих будинків. За останні 10 років з колишнього вінницького будинку «Гніздечко» громадяни України всиновили 5 дітей, а іноземці — 148 попри те, що громадянин іншої країни має право всиновити дитину лише після того, як вона простоїть на черзі 1 рік і ніхто з українців не виявить бажання подати на її всиновлення.

У 2018 році Вінницький дитячий будинок переформували у Вінницький навчально-реабілітаційний центр «Гніздечко». У заклад направляються діти за двома критеріями: висновок інклюзивно-ресурсного центру, заява матері або ж наявність статусу дитина-сирота. Зараз виховується 25 дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування. Заклад розрахований на дітей віком від 3 років до повноліття. Є своя школа з 1 по 4 клас для дітей з проблемами розумового розвитку, але зараз учні набрані лише до перших двох, оскільки освітні умови у закладі створені зовсім недавно. У 2019 році троє дітей закінчили заклад і вступили далі в училища на технічні професії. Директор Михайло Басюк каже, що будинок намагався надати усі умови для того, щоб діти не відчували себе ображеними долею, а саме освіту, виховання, дружні поради та медичну допомогу. Але, на жаль, є багато факторів, які не під силу змінити навіть найкращим педагогам, у першу чергу – генетика: дуже багато дітей ідуть шляхом своїх батьків, самі цього не розуміючи.

Заклад пишається тими вихованцями, які, вже маючи свої здобутки або ж досягнення, не забувають про дитячий будинок, у якому вони виросли. Наприклад, вихованець Олександр Візнюк заснував власну адвокатську кантору у місті Київ. Сьогодні він успішний юрист та бізнесмен, але не забуває про місце, де він виріс, і надалі спілкується з своїми першими життєвими наставниками.

Серез колишніх вихованців є і фотограф з Італії Сергій. Його всиновили іноземці ще 10 років тому. Але минулого року він відклав всі справи і приїхав відвідати заклад, в який він потрапив після народження. З собою юнак привіз стару фотографію, на якій був сфотографований з першою нянею. Він розповідав, що це фото зберігав завжди і не міг дочекатися моменту, коли буде мати змогу приїхати і зустрітись з нею особисто.

Окрім успішних історій, працівники закладу щодня спостерігають і невдалі, скривджені долі маленьких дітей-сиріт. Прибиральниця Галина розповідає, що доволі часто, повертаючись додому в пізню годину, бачить маму одного з вихованців на окружній. Ця жінка зваблює чоловіків на вулиці, а її син перебуває в закладі вже 4 роки, і вона жодного разу не навідала його.

Директор додає, що щиро радий за тих діток, яких всиновили іноземці. Адже на власному досвіді переконався, що люди, котрі всиновлюють дітей з вадами розумового розвитку, хочуть оздоровити їх.

«Я особисто відвозив групу дітей у США і проживав в сім`ї, де всиновили чотири дитини з України. Навесні ця родина від`їжджає до Африки для створення оздоровчої програми. Вони залучають волонтерів, громадських діячів та просто небайдужих людей для збору коштів. Закуповують медикаменти та повністю присвячують себе безкоштовному лікуванню хворих діток».

Софія Копач