10 років тому, 6 квітня,  Указом новообраного тоді президента Януковича з посади голови Вінницької обласної державної адміністрації було звільнено Олександра Домбровського. Власне, нічого дивного та ексклюзивного в цьому не було: звичайна формула – «в зв’язку з завершенням строку повноважень». Уже потім усім, хто хоч трохи анілізував політичні дії тієї влади, стало зрозумілим, що Янукович вважав Домбровського своїм особистим ворогом, і саме за його вказівкою Олександра Домбровського, обраного вінничанами в 2012 році депутатом до Верховної Ради,  позбавляли мандата. Але це було потім…

А 7 квітня 2010 року Олександра Георгійовича сльозами, оплесками та традиційними квітами проводжали в ОДА, яку він очолював 5 років 2 місяці і 2 дні. Його досі називають «губернатором-рекордсменом», бо ще нікому на такій посаді не вдалося цей термін перевершити.

«Найкрасивішим і найрезультативнішим етапом» у своєму житті називає Домбровський період, який присвяти Вінниці як міський голова, а згодом і всій Вінниччині як губернатор. Ті роки досі називають «золотим часом Вінниччини», причому – не тільки вінничани… Безумовно,  причиною такого визнання стало те, що область демонструвала небачений до тієї пори економічний підйом і вперше (!) за багато років – консолідацію усіх гілок місцевої влади.

Протягом  п`яти складних років (на які припала й глобальна економічна криза) Домбровському та його команді вдалося ефективно залучати інвестиції в будівництво нових і модернізацію діючих підприємств. Область першою в Україні впроваджувала нові технології альтернативної енергетики й енергоефективності. Було  відроджено Вінницький аеропорт, швидкими темпами будувалися й ремонтувалися сільські школи, дитячі садочки, ФАПи. Комп’ютеризувалися всі школи Вінниччини. У Вінниці було відкрито Генеральне консульство Республіки Польща, робота якого й нині поширюється на чотири області України. Створювалися сільські кооперативи та нові робочі місця в містах і селах. Там запрацювали нові соціальні центри для дітей з обмеженими можливостями і для людей поважного віку. Загалом, було кардинально змінено структуру сільськогосподарського виробництва, що дало можливість Вінницькій області ввійти в число лідерів. Це був час сильної й ефективної командної гри, націленої на результат.

Хтось із ностальгією згадує ті роки, хтось – із заздрістю… Але, напевно, корисніше було б просто не втрачати досвід Олександра Домбровського, який завжди сповідує принцип «мінімум політики, максимум економіки» та вміє прагматично дивитися в майбутнє, передчувати та правильно реагувати на виклики, переконувати людей аргументами, а не тільки наказами, цінувати в колегах професійність і з головою поринати в роботу.

Сьогодні Домбровський  – поза політикою. Відмовився торік балотуватися до Верховної Ради, хоча пропозицій було чимало. «У нинішній політиці я себе не бачу», – каже він. Це його вибір… Проте, він завжди був «людиною держави», і від цього вже не втечеш, де б не був…