«Кролям дала, свиням дала, тільки сину вашому не дала!»
12 серій нового українського серіалу «Впіймати Кайдаша» вже стали народним хітом цієї карантинної весни! Бо жорстко й дуже чесно показана сучасна історія родини «Кайдашів», яку глядачі вже розібрали на цитати. Бо кожен згадав у образах, скандалах і сценах своє село, дитинство і стежку до бабусиної хати…
А ще виявилось, що 2 головні героїні серіалу – Мотря і її свекруха Маруся із «Впіймати Кайдаша» – мають вінницьке коріння! Ця сенсація стала відома під час великого інтерв’ю Мотрі – Антоніни Хижняк, яка розповіла про свою бабусю та літні канікули в неї у Могилів-Подільському районі над Дністром. А ще з’ясувалось, що акторка Ірина Мак – Маруся Кайдаш також із Вінниччини!
Ось що розповіла Мотря про своє вінницьке коріння нашому журналісту.
– Мотря чи Антоніна? Питання від земляків із Вінниці — з якого району чи села ваша бабуся? Бо в інтерв’ю ВВС ви розкрили цю таємницю про вінницьке коріння головної героїні? – запитали ми у акторки Антоніни Хижняк, що нині сидить на карантині в Київській області із своїм маленьки сином.
– Бабуся із Могилів-Подільського району! Сказинці, а потім Юрківці! Моє золото — це Марія Яківна Мельник! Ось наше спільне фото! У мене з нею багато історій смішних є. Якщо ви підписані на мене в Інстаграмі, там є відео смішне, де я їй пакуночок з продуктами чіпляю на мотузочку, а вона підіймає його до себе на 4 поверх! І вона мені каже згори «Ку-ку!» Знаєте, бабуся — це для мене моя друга мама. Бо я багато чого взяла від неї і втілила в серіалі про «Кайдашів»…
– Ми про вашу бабусю Марію Яківну ще напишемо і фото дамо, бо береги Дністра і Могилів-Подільський район із його скелями, храмами, історією і людьми – це земля для нового кіно, серіалу та народного визнання! Ви гарне кіно зняли! Чекаємо на 2 сезон і нові роботи…
– Дуже вам дякую! Але другого сезону не буде… Так вирішила сценаристка Наталія Ворожбит. Я буваю на Вінниччині і люблю цей край.
Про 2-х героїнь із вінницьким корінням:
З Ірою (Іриною Мак, виконавицею ролі Марусі Кайдаш. ред.) і зі всіма акторами ми познайомилися вже на майданчику, в кадрі. І я, скажу чесно, навіть боялася заходити у вагончики, в яких актори відпочивали чи чекали на свою сцену. Пам’ятаю, думала: «Боже-Боже, такі великі артісти, всі відомі, а я тут прийшла оце, якесь мале непонятне», — розповіла екранна Мотря. — Але потім вона мені стала наче рідна. Можливо, тому, що вона з Вінниччини і бабуся моя теж, і я від неї чула дуже багато знайомих мені змалечку слів, виразів, інтонацій. Може, це спрацювало. Тим паче, ми любили на зйомках бєса погнати, анекдоти порозповідати чи з життя якихось історій, і так ми зблизилися. Правда, за три місяці зйомок ми дуже-дуже зріднилися. Може, воно й на добре було, бо в кадрі ми виглядали, наче справжня сім’я.
– Якби вашу героїню, Мотрю, закрити на карантин з Марусею Кайдашихою, як думаєте — як би це виглядало і чим могло б закінчитися?
– Думаю, кунсткамера би просто відпочивала, і хтозна, чи звідти б хтось вийшов живим.
– Ви почуваєтеся зіркою? Вас почали впізнавати на вулиці, просити автографи?
– Я б не сказала, що прямо зіркою в класичному розумінні. Звичайно, багато людей пишуть у соцмережах, часом просять якесь відеопривітання записати сестрі, мамі чи ще кому. Якщо в мене є час, я стараюся відповісти, зробити приємне людям. Реально, люди, я вас усіх обожнюю.
Але живу я в маленькому містечку Українка. І, якщо чесно, мене влаштовує, що тут мене ніхто особливо не впізнає. Містечко маленьке, і коли всі на тебе дивляться, що ти там у носі десь поколупався, то нащо воно треба?
До того ж, я дуже світлочутлива, тому завжди, взимку, влітку, за кермом, часом навіть у магазин заходжу — в сонцезахисних окулярах.
– Дуже багато говорять про мову, якою ваша героїня користується в серіалі. Читачі запитують, якою мовою ви розмовляєте в реальному житті і чи знали до серіалу — яке воно, село XXI століття?
– Я серед цього всього виросла. Ці всі драки, слова — я це чула з самого дитинства, тож мені було досить легко працювати. А щодо трешу, що всі бухають і немає перспектив… Розумієте, це дзеркало нашого життя. Я, коли приїжджала до дідуся на Донеччину, то, звичайно, була дуже рада бачити всіх родичів. Але після трьох місяців канікул розуміла, що в моєму селі реально немає жодних веселощів, окрім того, щоб увечері піти на магазин купити пива.
Вдавати, що цього немає, що села прямо процвітають? Розумієте, серіал показує дуже болісну картину життя, але він є закликом щось змінювати.
Людям тяжко дивитися серіал? Я згодна, тяжко. Збоку на себе дивитися тяжко, бо в нас, українців, є багато недоліків — і цей наш інфантилізм, і хитрожопість, і все інше… Але разом із тим є й багато достоїнств. Ми щедрі, ми добрі… Мені здається, в цьому й секрет серіалу, саме це людей і зачепило. Ми показуємо, як є насправді. А що молодь спивається в селі, бо немає нормальної роботи і перспективи — ну, вибачайте, давайте з тим щось робити. А закривати очі, ховатися, як страуси, і чекати, що всі вийдуть у вишиванках, шароварах і брилях, як маленькі хлопчики з букварика — оце і є шароварщина.
Я дуже розумію людей, які хочуть продовження, бо їхній гештальт має закритися, вони хочуть хепі-енду. Я й сама люблю, щоб історія була логічно доведена до кінця.
Але якщо подивитися на речі реально, то Наталці, щоб написати щось схоже і не занизити планку, висмоктуючи з пальця якісь події, потрібно плюс-мінус стільки ж часу, скільки вона писала цей матеріал, тобто десь із півтора року. Плюс зйомка, монтаж, все інше. Ці строки, на жаль, неприйнятні для телебачення. Всі хочуть щось швиденько зробити, але Наташа так не працює, вона не хоче писати абищо.
Тим паче, що в Нечуя-Левицького історія ж на цьому закінчується. А в реальному житті Україну після закінчення подій у серіалі чекають трагічні події — війна, дуже багато горя.
Тому я все ж за те, щоб ця історія закінчилася там, де закінчилася. А глядач хай краще залишається трохи голодним, ніж перегодованим.
