За рік, мабуть, всі зрозуміли, що кіно – то кіно, а життя – це життя. І вигаданий образ та актор, який зіграв його в серіалі, – різні речі. Хоча логіка у кожної «галочки» в виборчому бюлетені була. Країна задихалась від корупції, владної брехні, кумівства та злиднів, а тут такий правильний, сміливий, справедливий та симпатичний Голобородько.

Єдине тільки, що це все було в кіно. Мені здається, то не був черговий масовий гіпноз під час президентських виборів. Більшість із тих 73 відсотків розуміли ситуацію і усвідомлювали, що аматорство не може повністю замінити політичний досвід. І сподівалися, що молодий амбітний чоловік, отримавши такий рівень народної довіри на хвилі задекларованої ним справедливості, підбере собі команду професіоналів та патріотів.

На жаль, очевидно, взяв гору вчитель із серіалу, а не державотворець, і в розумінні своєї реальної ролі в суспільному житті країни переміг потяг до сцени та шоу. Спочатку – не зовсім логічний, з елементами шоу та шоуменів підбір кандидатів у нардепи від «Слуги народу». Тому на двох найвідповідальніших для держави законах монобільшість уже публічно здулася. Згодом, шоу-уряд на самокатах, який довелось терміново міняти, кадрова чехарда з адміністрацією-офісом президента, силовими відомствами…

Нейпечальніше те, що міняється переважно шило на мило. І чергове аматорство знову вилазить боком для країни та народу. Черговим якимось плівочним скандалом та громадянським розчаруванням. Тепер уже справжнім професіоналам, патріотам залишається лише ходити на політичні ток-шоу, давати правильні публічні поради гаранту та залишатися непочутими. Власне, як трапилося з кадровими призначеннями, бюджетом, з війною на Донбасі та епідемією коронавірусу. Досить показова в цьому плані справа Тетяни Чорновол, активістки Майдану, яку звинувачують у підпалі офісу Партії регіонів та в смерті клерка, що там знаходився. А от причетних до розстрілу Небесної сотні повідпускали та поміняли.

Отже, за цілий рік сильної президентської владної вертикалі вибудувати не вдалося, тому нічого не залишалося Зеленському, як звернутися до олігархів, щоб проконтролювали боротьбу з епідемією в регіонах. Ми ж розуміємо, що ця категорія українських бізнесменів просто так нічого не робить. Чим будемо з ними згодом розраховуватись?

Послаблення влади в Україні нарешті чітко розставило на місця всі наші політичні сили. Бо вже ніхто нічого не приховує. І виявилось, що у нас багато партій, але мало політичних програм. Тобто – їх лише дві: проєвропейська та проросійська. І президенту, котрий реально не має переконливої програми національного відродження, належної підтримки на владному Олімпі, доводиться робити політичні шпагати і бігати одночасно за тими, що дивляться на захід, і між тими, що — на схід, міняти свою остаточно не зрозумілу позицію, поступово перетворюючись на вже іншого популярного кіноперсонажа зі співзвучним прізвищем – Голохвастова із безсмертної комедії «За двома зайцями».

Щось таке трапилось з Оманським вояжем, через який багатьом людям здалось, що гарант завуальовано більш прихильний до проросійського політичного курсу. Але після різких заяв проєвропейських партій, що позиція президента загрожує нашій євроінтеграції та цілісності, гарант навіть відмежувався від свого товариша по шоу-бізнесу Сергія Сивохи. Ми вже розповідали про те, як Національні дружини зі скандалом не дозволили позаштатному раднику РНБО провести презентацію платформи по примиренню з ОРДЛО.

Суспільство ж усе бачить, і воно не може сказати: «Какая разница…» Бо різниця між тим, як гарно рік тому зайшли на стадіон, і між тим, що маємо зараз, на жаль, не на користь України. Відтак президент починає втрачати й народну довіру, бо за рік симпатиків стало на 30 відсотків менше. І тепер уже очевидно, що обіцяне всеукраїнське очищення влади завдяки наступним місцевим виборам – це чергова утопія. Бо, на жаль, президентська партія, як виявилося через голосування так званого антиколомойського закону, не така вже й біла та пухнаста. Її теж цікавить «мой интерес», і вона так само служить не народу, а великому капіталу.

Посткоронавірусний світ може сильно змінитися. Глобальна економічна криза, можливий дефолт, масове безробіття не допускають аматорства у державному керівництві. Лише щоденна, щогодинна робота злагодженої на всіх рівнях патріотичної та професійної владної команди на благо України без загравання з олігархами та політиками із чорною міткою можуть переконати суспільство, що ми рухаємось у правильному напрямку. На виборах президента та парламенту українці проголосували за європейський вибір, справедливу, заможну та цілісну територіально країну. І яким би гарним не видавався популізм про «краще до Росії», він непереконливий. Адже який там рівень демократії, свобод та прав людини — всім добре відомо.

Сподіваюсь, що і гарант це розуміє, що він перестане бігати за двома зайцями, чітко визначиться, якою має бути Україна під його керівництвом, і покладатиметься у своїй діяльності на найбільшу та найвпливовішу партію – український народ. Бо з ним ніякі договорняки не проходять, він хоче бути щасливим у своїй країні. Тому лише йому треба служити, якщо назвався слугою народу. І тоді буде український президент, а не Голобородько чи Голохвастов.