Кілька днів тому на сайті Немирівської територіальної громади було опубліковане оголошення про збір інформації, а ще краще – світлин з зображенням княгині Марії Щербатової, аби дуже достовірно відобразити її у скульптурі, котру встановлять на оновленій площі у центрі міста. Цього року місто має намір вшанувати благодійницю і меценатку, завдяки котрій, власне, і розвивався Немирів.

«На жаль, свого часу втратилося багато історичних даних та світлин княгині. Тому, звертаємось до усіх, хто має будь-яку інформацію або фото з життя Марії Щербатової, та прохання надати їх на сканування для створення пам’ятника. Усі матеріали одразу будуть повернуті власникам.

Зробіть гарну справу, відновіть свою історію!» – йдеться у повідомленні.

А історія цієї жінки справді дивовижна і драматична водоночас. З відкритих джерел інтернет-простору дізнаємося, що Марія Григорівна – правнучка знаменитої Софії Потоцької, народилася у родині колекціонера Григорія Строганова і графмні Марії Потоцької. Більшу частину свого життя провела саме у Немирові, у сімейному маєтку. У 1872 році її батько відкрив тут гуральню, і княгиня Щербатова продовжила його справу. Продовжуючи сімейні традиції свого діда Болеслава Потоцького, левову частку коштів княгиня Щербатова віддавала на благодійність. У Немирові було здійснено мощення вулиць, вздовж яких поставили електричні ліхтарі, побудована безкоштовна лікарня для бідних, утримувалась гімназія і монастирська школа для дівчаток. Княгиня фінансувала будівництво Київського політехнічного інституту, на її кошти здібні діти місцевих жителів навчалися в Одесі, Києві, Москві та Петербурзі

Молода та енергійна Марія Щербатова активно розбудовувала містечко. Серед іншого у Немирові діяла полотняна фабрика, де ткались “серпанкові” тонкі полотна, мусліни, рушники, скатерки, візерунчасто-ткані постільні полотна та набивні тканини на одяг, хустки-колтрини.

У 1880 році Щербатова наказала розібрати старий родовий маєток, а за п’ять років на його місці почалося будівництво нової резиденції. Розбудовуючи маєток у Немирові, княгиня запросила чеського архітектора з Праги Іржі Стібрала, з яким познайомилась 1866 р. у Венеції. Саме він зміг втілити мрію княгині – палац, який вона, за однією з версій, колись бачила у Англії. За його ж проектами згодом у Немирові звели новий спиртзавод, електростанція, критий ринок. За легендою, ворожка наворожила Марії Щербатовій, що життя її напряму пов’язане з будівництвом палацу. Мовляв, “поки він будується – ти живеш, як побудуєш – смерть твоя й настане”. Можливо, це і було причиною того, що в цілому немирівський палац так і не був добудований. Головні роботи були закінчені 1917 року, однак внутрішнє і зовнішнє оздоблення тривало треба було дороблювати.

З початком Першої світової війни в замку розташовувався лазарет, де княгиня Щербатова працювала як сестра милосердя. З цією ж метою в Немирів приїхали Олена, Ольга і Олександра Столипіни. Після Жовтневої революції сім’я Щербатових залишилась в Немирові. Завдяки прихильності немирівчан до княгині Щербатової та її доброчинної діяльності, голова Раднаркому України Христиан Чаковський дав наказ ревкому про недоторканість родини, їхнього палацу та парку. Однак у січні 1920 року в Немирів увійшов підрозділ Червоної армії, в ряди якого затесався такий собі Андрій Лісовий, нероба і п’яниця, який люто ненавидів Щербатових. Вночі 20 січня, напившись до чортів, Лісовий з трьома червоноармійцями розстріляв у парку біля палацу трьох жінок: 63-річну княгиню Марію Щербатову, її 39-річну дочку Олександру та їхню подругу Марію Гудим-Левкович. Потім вони знайшли і смертельно поранили 23-річну невістку Щербатової Ольгу, яка була дочкою прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна. Усіх вбитих жінок поховали черниці місцевого жіночого монастиря, однак не в родинному склепі, а у простій могилі біля церкви. Згодом місцеві жителі вчинили самосуд над вбивцями княгині і розстріляли вже їх.

У 1921 р. палац “націоналізувала” радянська влада. Спочатку тут відкрили будинок відпочинку, а згодом – санаторій “Авангард”, який функціонує на території панського маєтку і сьогодні, борячись за виживання…