Коли війна постукала у двері, зібрала речі і поїхала на батьківщину матері — у невелике село на Вінниччині. Грант на розвиток бізнесу став чарівним стусаном, зараз жінка тримає у Козятині швейну майстерню. На час карантину через коронавірус Олена і дві її працівниці всі сили кинули на пошиття масок.

– Ми нікуди не планували їхати, у нас були інші плани. Але війна сплутала всі карти. Залишатися було небезпечно, і в липні 2014-го ми поїхали на батьківщину моїх батьків, у село Вінницької області, — розповіла Олена. — Продавець, яка залишалася в Донецьку, на моє прохання реалізовувала залишки товарів, щоб повернути хоча б вкладене. Виручені гроші віддала банку для погашення частини кредиту.

Олена з сім’єю прожили 4 місяці у родичів, а потім переїхали в Козятин. Жінка з часом стала шити сумки, екоторби та рюкзаки з елементами печворку. Навесні 2015-го, перед Великоднем, у Козятині провели для переселенців майстер-клас. Там Олена познайомилася з керівницею громадської організації «Об’єднання переселенців. Спільна справа».

Вона розповіла про грантові програми. Жінка вирішила, що це шанс почати свою справу на новому місці. На 2,5 тисячі євро від Міжнародної організації з міграції переселенка придбала промислове обладнання. Через сайт з працевлаштування знайшла перших клієнтів, яким потрібно було оптом шити спідниці і вишиванки. Пошивний цех «Leneli» запустила в серпні 2018 року. Зараз майстерня займає 100 квадратних метрів. Працюють три людини — дві швачки і Олена. Нині в майстерні змінився напрям роботи: Олена із співробітницями шиє багаторазові маски для обличчя.

– Ідея розпочати прийшла спонтанно. Якось залишилася в майстерні одна і вирішила пошити для себе маску. Спочатку думка була така: пошити маску, сфотографуватися в ній і поділитися у соціальних мережах.

Навіть припустити не могла, що підуть замовлення. Першою зреагувала знайома з Харкова, їй треба було 30 штук. Відшила це замовлення і пару штук залишила нам. Тут якраз прийшов чоловік однієї з швачок, — додає Олена Мялук. — Сфотографувалися, виклала у Фейсбук, посміялися. А тоді СМС-ки, дзвінки, повідомлення у месенджер. Я вирішила не упустити можливість, але не щоб зірвати золотий куш, як багато хто думає. Вартість маски практично дорівнює собівартості матеріалу, плюс робота швачок. Для пошиття використовую недешеві тканини виробництва США, Іспанії, Нідерландів. Маску можна носити кілька годин, а потім випрати руками. Але якщо немає такої можливості, можна нагріти праску і гарненько пропрасувати.

Валентина Лісова