Добрий день, редакціє. Від болю та безвиході звертаюся до вашої газети, постійною читачкою якої я є. Вірю вам, що ви хоча якось вплинете на мою ситуацію і допоможете хоч морально, бо вже не можу від болю.

Отже, це було так, 10 березня 2020 року. Рано, о пів на шосту, приїхав молоковоз до мене під хату, ми в селі здаємо молоко на молокозавод (в листі вказано який – ред.). Там сиділа лаборант, заколотила молоко у відрі просто рукою, понюхала і сказала, що у ньому є домішки соди, бо вона дуже запах соди чує далеко. Ми із нею стали сперечатися, я доводила, що це не так, вона бере молоко у шприц на аналіз і вертає моє молоко мені назад. Я набираю те ж саме молоко у пляшку і їду сама на завод, щоб зробити аналіз переді мною, бо я їм, шахраям, не вірю, а ще на нюх аналіз беруть.

Я хочу довести свою невинність. Ви знаєте, як у селі брехня розводиться швидко, а мені треба захистити свою честь. Коли я приїхала на завод, зустрілася із заступником директора і попросила його, щоб разом із ним вияснити цей конфлікт, зробити аналіз з того, що лаборант взяла, і з того, що я привезла, і подивитися разом, хто правий. Я була впевнена, що молоко моє нормальне, то хоча хтось пробачення попросить за це звинувачення у мій бік. Але вийшло все не так. Озвірілий замдиректора став виганяти мене з території заводу, викликав охоронця і сказав — викинь її з території. Як собаку, як непотріб. Ніхто ніякий аналіз не дозволив зробити, я сваритися не думала, але де, люди, наша людяність? Який керівник так робить із людьми?

А ще береться йти у депутати обласної ради, а порядку немає. З людьми говорити не вміє, який депутат, яка кандидатура, як він замість того, щоб конфлікт вирішити, то навіть догану не виніс своїй робітниці, яка миє руки в молоці. Звернулася я до райадміністрації, і сказали так: а ви договір із заводом укладали? Я кажу: — Олександр Васильович, а ви знаєте, що завод працює нелегально? — а він дивиться і мовчить. Так, у них на їхні території порядок, ялинки ростуть, пам’ятник стоїть — і добре, а що їм до того горба і до заводу. Не добилася і там нічого.

Люди, наше молоко тепле, жирне, на якому ростуть наші діти, п’ють люди похилого віку, і наші директори від’їли животи, аж погорбилися, як верблюди, на наших молоках стали олігархами, платять нам 6 гривень за літру і роблять нас винними. Як нам у селі вижити? Не даваймо їм, «овчаркам», молока, які аналіз роблять на нюх. За те, що вона помила руки, вже вигнати треба, а мене питають, чи докази є. Як вони собі уявляють, що я скажу до лаборанта — постій, я піду тебе на телефон зніму, чи як? Прошу, дорога редакціє, надрукуйте мого листа, нехай люди, які здають молоко, добиваються права, а то жирів немає, люди сваряться, а доказати правоти не можуть. Люди бояться. На другий день директор не пустив до мене машину, сказав — нехай куди хоче молоко діває.

Ольга Кравчук, читачка,
Вінницька обл., Калинівський р-н