Уявіть собі, як мені, чоловіку і доньці, коли ми зараз лікуємось від коронавірусу, чути такі недолугі звинувачення»

Ми зателефонували родині хірурга Калинівської лікарні, яка під час хвороби заввідділенням і депутата Вінницької облради Валерія Якимця виконувала обов’язки заввідділенням хірургії і третього квітня захворіла на коронавірус.

Зараз у Калинівській лікарні виявлено 40 хворих медпрацівників і більше 70 жителів. Цей спалах вважається найбільшим на Вінниччині і одним із найбільших в Україні. Але медпрацівники, які цими днями звертаються до редакції та інших установ, шоковані тим, що крайніми роблять їх і жодне із заражень на робочому місці не визнане як професійне захворювання. Обласна влада прозвітувала нардепам, що із вини лікарів стався цей спалах. Зокрема назвала прізвища перших хворих лікарів і допускає, що саме вони могли інфікуватись за межами лікарні. Одна із них могла привезти коронавірус, поїхавши за товаром на чернівецький базар, бо має сітку магазинів у Калинівці.

Наперед хочемо подякувати Інні Гуменчук, яка відкрито і відверто погодилась поговорити і про хворобу коронавірус, з якою вона та її родина мужньо зараз бореться, і про те, що ж насправді сталось на її думку у лікарні.

– Я хірург. Маю 20 років стажу. Коли ще відчула перші симптоми — повідомила про свої підозри начмеду й інфекціоністу. Попросила провести тести. Але мені сказали, що явно виражених підозр немає, тому потрібно далі працювати. А оперувати дійсно важких хворих не було кому. Той руку зламав, той захворів. Ось так і ходили ми, що називається, по мінному полю. Я захворіла третьою серед своїх колег.

– А це правда, що ви їздили із чоловіком на чернівецький ринок за товаром, бо маєте сітку магазинів?

– Яка сітка? Чоловік — підприємець. Маємо один орендований бутик і на ринку у Чернівцях були ще в 2019 році.

І всі ж знають, що ще 13 березня він був закритий. То скажіть — якщо навіть порахувати з того дня, то я вже за термінами інкубаційного періоду мала б до кінця березня перехворіти. А я захворіла на коронавірус 3 квітня. Я просто дивуюсь, як можна робити такі підтасовані розслідування і звинувачення щодо конкретних людей — лікарів. У всьому світі їх підтримують — а у нас за наші копійки ще й винними роблять та людей налаштовують.

– То хто ж, на вашу думку, вас усіх заразив?

– Ми всі досі лише припускаємо та дискутуємо. Думаємо на ту першу пацієнтку — бабусю. Ось я лежала в інфекційній лікарні вже після виявленого коронавірусу із пневмонією, то там зі мною знаходилась медсестра, яка її обходила. У неї дуже важка форма була.

І цілі зміни тоді інфікувались.

– Не у вашій одній лікарні захворіли лікарі. В Україні  їх уже майже 1500. У Вінницькій області більше 130. Але вражаються одиниці. А тут у вас — більше 40-ка. В Калинівці до 70. І ще підозри. Як думаєте — резонні звинувачення, що обласне керівництво зігнало багато відділень на один поверх, вивільняючи площі для інфекційної лікарні, сталось понаднормове скупчення людей, про що гримлять і медспільнота, й Інтернет?

– Це краще може довести компетентне розслідування, а не відписка. Але скажу за нас — дійсно, у хірургії, реанімації, інших відділеннях, які знаходились поряд — хворих найбільше.

– Коли дізнались, що захворіли ви, чоловік, донька — які були відчуття? Адже лікарю вдвічі важче, бо знає всі ризики?

– Самі розумієте. Але морально ми вже були до цього готові, бо ж знали статистику з інших країн — лікарі найбільш вразливі. Йдеш на роботу і не знаєш, з чим зіткнешся. Тим більше, що на той час інфекціоністи лише були забезпечені захисними костюмами.

Ми живемо у власному будинку, у нас гараж на першому поверсі. Тому щоденно сідала в машину чоловіка і він мене висаджував прямо в дверях лікарні. Донька вдома з початку карантину — вона студентка столичного університету. Як і чоловік. Вони були на карантині, я лише на роботу їздила. Навіть батьків у Соболівці не відвідували… Тому те, що я, як і інші колеги, інфікувалась на роботі — навіть сумнівів не викликає. І нас дивує: чому в лікарняних нам не пишуть — захворювання на робочому місці, а просто хвороба.

– Сотні тисяч людей хотіли б почути від вас як лікаря, яка перенесла ускладнену форму коронавірусу, як ви лікувались і що відчули, як і ваші рідні.

– Так, найважчою серед нас трьох була я — мала запалення. Ця хвороба підступна — вона дуже довго не відпускає, досі головний біль, ломота суглобів, скаче тиск. На початку – сильні болі в животі, блювота і діарея. Температура не відпускає навіть після негативних тестів на коронавірус. Коли нас масово почали тестувати — мого колегу забирали до Вінниці з температурою 40 градусів. А він сам досвідчений лікар і нічого не міг зробити… Майже місяць вже — а я ще відчуваю цю симптоматику. І ще у всіх із ускладненнями досі кашель і неймовірна слабкість. Тому прошу усіх людей — бережіться. Ще хочу зауважити: визначається доза, яку ви хапнули від носія коронавірусу — якщо менша — легша форма. Більша — тяжча.

Не дай вам Бог пережити, коли ось так всім трьом поставили діагноз і ти не знаєш, що тебе, чоловіка, доньку чекає завтра. Лікуєшся. А тут тебе ще звинувачують у якихось базарах…

– Там ще кажуть, що медперсонал, мовляв, нехтував особистою гігієною?

– Ну, це вже якась нісенітниця. Я 20 років працюю хірургом. І ви розумієте, що в мене, як і доньки та чоловіка — помити руки вже не норма, а інстинкт. Я їх мию десятки разів за день і мила до того, як і мої колеги…

– А ви можете назвати причину, чому в Україні, попри не таку розвинену медицину, як у Європі, помирає менше пацієнтів?

– Можу. Тому що ми одразу беремось за лікування. А там тримали пацієнтів до задишки. Але коли вже задишка — легені згоріли. Тоді все. Тому знайте — найголовніше пошвидше відчути симптоматику і звернутись до лікаря.

– Дуже дякуємо вам за сміливість і безцінні поради для інших. Бо ви вже пройшли ці випробування, а якщо епідеміологи прогнозують, що перехворіти мають 80 відсотків українців — у переважної більшості це попереду. І всі ми, проходячи цей шлях, маємо залишатись людьми, із почуттям моральності і співучасті.