Як воно, трудитися у таких умовах? Чи виникали якісь аварії? Про це запитуємо в одного з ветеранів, начальника зміни електричного цеху Дмитра Погребного, котрий вже 22 роки не зраджує своїй професії та покликанню і станцію знає, як свої п’ять пальців.

– А нам з колегами до роботи в екстремальних ситуація не звикати, — каже він. – Бо на станції виникали різні позаштатні ситуації. Найскладнішим і стресовим періодом була зима 2000 року. Низька температура, заморозки та обледеніння викликали катаклізми в роботі станції. Я зі своїми колегами тоді добряче попрацював на лі­квідації аварійних режимів. І можу сказати, що завдяки професіоналізму експлуатаційного та ремонтного персоналу ми з усіх складнощів виходили гідно. До речі, і зараз, здавалося б, у більш спокійнішій обстановці, відповідальності не менше. В умовах карантину більша завантаженість, людей не вистачає, роботу потрібно виконувати інколи і вночі, і залишатися після зміни. За цей час колектив станції згуртувався, здружився.

– Емоційно непросто нашим працівникам. Але триматися їм допомагає різнопланове дозвілля і підтримка сімей, – додає керівник пресслужби станції Інна Гаврилюк.

Незважаючи на кризу в енергетиці, пандемію та інші катаклізми, електрика має бути в кожній оселі і на кожному підприємстві. Якими зусиллями це відбувається, більшість з нас не здогадується. Між тим, якщо людина на своєму місці, то жодна позаштатна ситуація не завадить виконувати їй свої службові обов’язки.

Ілона ВАЛЬТЕР