Лея Вінницька — так себе називає вінничанка, оголені фото та відверті тексти якої щоденно читають більше 20 тисяч людей.

Що спонукало дівчину обрізати волосся та скинути зайвий одяг — читайте далі — «оголена» душа Леї Вінницької спеціально для «33-го».

– «Оголена вінничанка, котра штурмує Інтернет», — за цим критерієм тебе впізнають на вулицях і в магазинах. Чому саме стиль НЮ — оголені фото — ти обрала для себе ? І чому ти не хочеш афі­шувати своє справжнє ім`я?

– Лея Вінницька — це не просто псевдонім, який мені дуже близький. Я себе повністю асоціюю з цим іменем. І більшість моїх знайомих називають мене саме так. Вже близько 3 років я займаюсь блогерством — це моя робота. Але любов до оголених фотосетів з’явилася ще до цього. Краса витонченого жіночого тіла — неповторна. Фотографуюсь оголеною з 20 років — це не реклама, а частина мого життя, мій власний спосіб самовираження.

– Як тобі вдалось так поєднати те, що подобається і потрібно — оголені фотосесії та заробіток? Ти ставила собі якісь конкретні цілі чи все виходило раптово? Чи прагнеш ти до високої зіркової кар’єри?

– Фото у стилі НЮ — це моє хобі. Зараз, коли я працюю над своєю справою, це допомагає привертати увагу читачів до корисної інформації, котра написана нижче. Також я знімаюся оголеною для реклами, але це не є основним заробітком. Іноді я навіть витрачала на таке хобі куди більше, аніж заробляла. Я ніколи не ставила перед собою великих цілей. Зараз я розумію, що цілі взагалі не потрібно ставити. Я вважаю, що єдине, до чого потрібно прагнути, — це самореалізація і бути щасливим. До зіркової кар’єри не прагну, бо вважаю, що всього має бути в міру.

– А як склалися твої стосунки з педагогікою? Чи викладаєш ти зараз? Як реагують на твій провокативний вигляд близькі та родичі? Розкажи про стосунки з родиною.

– Коли я працювала учителькою, то виглядала зовсім не так, як зараз. У мене не було татуювань і не було кольорового волосся. Я одягалася скромно і відчувала себе сірою масою. Мені ніколи не подобалося носити класичний одяг та підлаштовуватися під дурнувату систему. І це завжди було предметом сварок з колегами та керівництвом. Зі школи я звільнилася. Мої батьки — хороші люди, вони інженери, закінчили політехніку, але ми з ними не близькі. Я вважаю, що єдиномученики — це ті, хто виростає під одним дахом. Людина повинна вирости, сформуватися, а потім вже обирати людей, які близькі по духу. Мені комфортно бути наодинці з собою. І я волію бути лише у своєму власному світі, а у зовнішній виходжу лише для вирішення справ.

– Розкажи про переломний момент. Коли твоє життя так змінилося? Як зароджувалися ідеї для розпису тіла та зміни зовнішності?

– Ні для кого не секрет, що на зміни людей наштовхують нещастя та погані події. Лише такі часи змінюють людей по-справжньому і мотивують їх стати іншими. Так було і в мене. У 26 років почалися тривожні розлади психіки, панічні атаки, я перестала виходити з дому і спілкуватися з людьми. Після того я перебрала велику кількість психологів і, на щастя, заново віднайшла себе. Я справді переродилася, але стала вже абсолютно новою особистістю: ексцентричною, відвертою, сильною та безстрашною. А далі все просто, з’являлась ідея — я її реалізовувала. Я не закликаю нікого все кидати і змінюватися, як я, але постаю прикладом для людей, котрі готові, хочуть і прагнуть кардинальних змін.

Софія Копач