Кожна людина надає перевагу тій чи іншій професії. Так зароджуються цілі династії: лікарів, педагогів, вчених… Військова кар’єра не є винятком. Приклад зародження династії є і у колективі військової частини 3028. Тому до Міжнародного дня сім’ї, який відзначається 15 травня ми хочемо розповісти Вам про родини військовослужбовців 8-го полку оперативного призначення ім. І. Богуна Національної гвардії України.

Військова династія Глуханюків: батько, мати, син та вівчарка «Ергедешка»

Понад двадцять років сумлінної служби у військові частині 3028, батько двох синів та зразковий сім’янин – це про старшого прапорщика Івана Глуханюка. Сьогодні він на посаді начальника паливно-мастильних матеріалів, та з перших днів АТО неодноразово брав участь в бойових діях. Каже, що не уявляє своє життя без армії.

«Армія – це моє, – зізнається Іван, – Ще в 1999 році я присвятив своє життя військовій службі, і ні на мить не шкодую. А те, що в нас сім’я військових я пишаюсь».

В 2018 році до Калинівського полку прийшла і дружина Івана – Наталія, яка також вирішила поєднати своє життя з армією.

«За спеціальністю «Бухгалтер» я не змогла знайти роботи, тому до армії працювала різноробом. Але протягом усієї служби чоловіка було помітно, що Нацгвардія розвивається і поступово почали вводити гендерну рівність, й тому вирішила спробувати себе в ролі військової, і як бачите – мені дуже подобається. Зараз ми з чоловіком служимо разом, проводимо разом значно більше часу, краще розуміємо один одного і дуже щасливі», – розповідає Наталія.

Наталія служить на посаді начальника сховища продовольчого складу в звані молодший сержант.

Але головною подією сім’ї стало, те що по стопах батька до лав Національної гвардії України вирішив піти і старший син Роман. Йому 20 років, заочно навчається у Вінницькому політехнічному університеті. Нещодавно прийняв військову присягу у 8-му полку оперативного призначення ім. І. Богуна, де буде проходити службу на посаді водія роти на бронеавтомобілях 1-го батальйону. Готовий захищати незалежність України та в майбутньому стати офіцером.

«Батько для мене завжди був і є прикладом мужності та дисципліни, адже все дитинство я бачив, хто такий справжній чоловік. Коли він повернувся з війни, став героєм для сім’ї, а якщо батько захищає свою країну, дім та родину, тоді і я повинен. Тому і вирішив бути військовим», – каже Роман.

Утім, Іван Глуханюк розповів нам про ще одного військового члена сім’ї – вівчарку «Ергедешку», яка потрапила до них не випадково, а саме із зони бойових дій.

«Цей день, я ніколи не забуду, – наголошує Іван, – 2015 рік, ми виконували бойове завдання на сході країни в Лисичанську, проходили через вулицю, і в одному занедбаному та не жилому будинку побачили тінь, думали, що бойовик, коли групою зайшли у будинок, і виявилось, що то була восьми місячна вівчарка, у неї була пошкоджена невеликим осколком від ручної гранати РГД-5 ліва лапа, – згадує нацгвардієць, – коли ми сідали в автобус, вона заскочила до нас, і від тоді ця собачка наш член сім’ї, а чому так назвали ви вже зрозуміли…(посміхається – авт.)».

Також в майбутньому бути військовим у сім’ї Глуханюків хоче бути молодший син Дмитро, якому 14 років.

За братом і вогонь, і в гвардію: про сім’ю Дідуків.

Старший сержант Вадим Дідук у 8-му полку оперативного призначення ім. І. Богуна служить з 2016 року. Сьогодні він технік роти на бронеавтомобілях 2-го батальйону оперативного призначення. Відповідає за технічний стан автомобілів.

« З 2012 року я проходив строкову службу та за контрактом у Збройних силах України, потім звільнився і думав змінити професію, але через деякий час дізнався про полк Нацгвардії, що дислокується в Калинівці, і вирішив знову пов’язати своє життя з армією, – розповідає Вадим, – Я знав, що в НГУ гарне забезпечення, а в частині добрий колектив та відношення, і зараз я не жалкую про свій вибір, та навіть запропонував своїй сестрі піти у цю частину», – доповнює нацгвардієць.

Солдат Діана Дідук за посадою стрілець-кухар. 2 травня цього року прийняла присягу у військовій частині 3028 і за період проходження курсу молодого бійця навчального збору зрозуміла, що це її, і готова не просто бути солдатом, а брати приклад зі свого брата й рости.

«Я завжди мріяла бути військовою і за приклад брала свого брата. Він постійно підтягнутий, дисциплінований, але ще більше мені подобалася військова форма, – розповідає Діана, – Хочу вдосконалювати свої навички, розвиватися та стати сержантом, як мій брат, а може і краще…(посміхається – авт.). Знаю, що для цього потрібно багато зусиль, але я готова. І щодо вибору своєї професії батьки віднеслись з гордістю, адже вони дуже пишаються нами».

Микола Коваль