Вінничанка Дар’я Крутенюк поїхала до Південної Америки у відпустку, аби спробувати себе в ролі волонтерки Центру з допомоги диким тваринам.
Розташований він у джунглях, далеко від цивілізації, wi-fi ловив лише під однією пальмою. Кілька тижнів Дар’я виходжувала звіряток, які потрапили в біду. Годувала і доглядала, щоб вони навчилися самостійно жити в природних умовах. Як вдалось нашій землячці туди потрапити і для чого – вона погодилась розповісти.
– Я працюю в одній із айті-компаній, й через те, що постійно перебуваю за комп’ютером, моє найбільше хобі – подорожі. Саме тому у вільний час відвідую різні країни. Раніше я дуже хотіла зайнятись волонтерством, шукала організації в Африці, проте зіткнулась із проблемою – за два тижні проживання просили 2 тисячі доларів. І це, незважаючи на те, що ти й так безкоштовно працюєш, вкладаєш туди час та кошти. Втім, рук не опускала й сподівалась, що знайду цікаву пропозицію. Й справді, такі були, зокрема в Непалі можна було стати волонтером у саду метеликів, у Перу – в обсерваторії. У цьому році вирішила, що було б добре відвідати Болівію, адже там тепло, є фрукти, і я вивчаю іспанську мову, тому зможу попрактикуватись. Саме там шукали людей, які б готові були попрацювати у Центрі допомоги диким тваринам.
Зацікавилась, мені надіслали питання, на які відповіла. Невдовзі мою кандидатуру погодили, і я приїхала в село на півночі Болівії зі столиці. Його ще називають воротами до Амазонки, дуже туристичне та мальовниче місце. Добиралась автобусом, дорога зайняла 24 години по бездоріжжю. Тоді човном. Сам центр організували років 5 тому, там допомагають тваринам, які постраждали через жорстокість людей. Дуже багато тигрів, різних видів мавпочок. Ціль – адаптувати їх та відпустити в джунглі. Загалом працювало 20 волонтерів та 5 співробітників. Жили у бамбукових будиночках. Ми вигулювали їх, годували за певним меню. Існували певні правила – не ходити самому в джунглі, весь час бути в гумових чоботах. Якщо працюєш із тваринами, не можна користуватись сонцезахисними та антимоскітними кремами, бо вони можуть облизати руки і це нашкодить їхньому здоров’ю. За тиждень мала лише один день вихідний, дозволялось хоча б дістатись човном міста, щоби прийняти теплий душ, попрати речі, адже в джунглях висока вологість і вони висихали за три дні. А ще у місті можна було поїсти нормальної їжі, хоч і дуже бракувало солодкого. Тож на вулиці купувала желе, кокосове молоко та лимонад.
Перед самим від’їздом Дар’я дізналася, що її зворотний квиток додому скасували.
– Я саме вигулювала мавпочок, і під якоюсь із пальм з’явився зв’язок. Прийшло повідомлення, що у світі пандемія, боротьба за туалетний папір, а в Україні лупцюють тих, хто повернувся з-за кордону. Була шокована. Кордони закриті, авіасполучення скасоване. Написала в консульство. Вже була налаштована до кінця травня застрягнути в джунглях, втім, мене таки почули.
Знадобилось 4 дні, 6 пересадок і 1500 доларів, щоб у пік пандемії повернутися в рідну Вінницю з далекої Болівії. Після самоізоляції Дар’я Крутенюк повернулася на роботу. Вже зараз вона планує свої наступні екстремальні відпустки…
– Я ні про що не шкодую. І якби повернути час назад, вчинила б так само. Багато дізналась про світ тварин, перезавантажилась. Я собою пишаюсь, бо на 80% моя заслуга, що вдалось із джунглів вибратись додому.
Вікторія Снігур
