– Їх 100 тисяч там лягло навіки, на тій горі Семашко під Туапсе! Молодих хлопців та дівчат…

– Багато хто досі в безіменних у братських могилах, на схилах і лише у пам’яті рідних! Івана Миколайовича ми знайшли через його флягу! Йому було лише 21… І таких по всій нашій землі — мільйони! — розповів про знахідку пошуковців на Кубані письменник із Вінниці Вадим Вітковський. – Вже відомо, що мій односельчанин Іван Сименчук пішов на війну із Ямпільського райвійськкомату… Служив рядовим у 353-й дивізії. У жовтні 42-го німецька 1-ша гірськоєгерська бригада рвалась до Чорного моря…

На горі Семашко їй протистояла 353-я дивізія та 408-ма вірменська… Наш Іван із Борівки, згідно з архівними документами, востаннє тримав флягу в руках 24 жовтня під час бою, коли він як герой прикрив взвод Виноградова і відкинув вогнем німецьких єгерів… Похований Іван на цій горі, де загалом загинули сто тисяч наших воїнів… Тут нині стоїть величезний монумент!

– Як ви отримали цю фляжку Івана Сименчука?

– Вона знайшла мене через Фейсбук від пошуковців Хацко і Челканова. Вони знають, що я із Борівки, пишу історію села та його людей… Ось так, всіма правдами і неправдами, під час карантину і сучасної війни ця реліквія доїхала до Харкова із Росії. А звідти у Вінницю і в, майбутньому, до Борівки добереться, у Чернівецький район.

Окрім неї, мені прислали фото солдатів із 42-го року, серед яких, ймовірно, є наш Іван. Тому прошу надрукувати цю світлину із допомогою найтиражнішої газети Вінниччини і Центру України — «33-го каналу», я сподіваюсь знайти рідню Івана Миколайовича Сименчука, 21-го року народження. Бо це остання пам’ять про нього… Ось така історія Героя, яку він сам написав цвяхом на своїй алюмінієвій фляжці…

– А якщо родичів не знайдете?

– Тоді реліквія буде в музеї села Борівка, який ми відновлюємо. Скажу відверто, досі сотні тисяч, якщо не мільйони солдатів та офіцерів є безвісти зниклими… По одному нашому селу не враховані та не згадуються на жодному меморіалі більше 100 солдатів, які переважно загинули в перші місяці війни. В це неможливо повірити, але вони досі є безіменними і їхні рідні навіть не знають, де лежать кістки тата, діда, брата, сина… Івана добрі люди знайшли! І пам’ять про нього повернеться у Борівку, я обіцяю… Ось такий у нас День Перемоги зі сльозами на очах.