17 травня 1930 року вийшов друком перший номер Тростянецької газети. Про що повідомлялося на її шпальтах. Як редакція пережила буремні часи, кого втратила і що здобула газета — у спогадах творців «Тростянецького вісника» та її читачів.
– Роки беруть своє… І хоча двічі в одну річку не ввійдеш, я б, мабуть, без обдумування кинувся б у цю воду знову, в її бурхливу стихію, у цю журналістську річку життя, яка зовсім не милувала жодного разу: мила плечі й потилицю злими язиками; пекла пироги й варила вареники теплотою людських сердець.
Знайомлячись в обласному архіві з нашою газетою, яка виходила з 17 травня 1930 року, помітив отаку собі химеру — плинність керівників у 30-х, 50-х роках минулого століття. Мабуть, «неправильно» писали предки журналістики, й кидала їх доля туди, куди й решту людей з іншими поглядами на життя.
Хоча й за моєї пам’яті свободу слова не завжди любили. Уже за років незалежності України передчасно пішов з життя фундатор нашої правдивої газети Іван Чекановський, за десяток років відійшов у вічність Микола Гуренко. Після цього були спроби у кілька етапів начепити вуздечку й мені.
Вуздечку завчасно зняв з шиї ввірений мені колектив. Я вдячний усім за позицію. Дякую кожному читачу за те, що, попри усі негаразди, нас сьогодні передплачує 2137 читачів.
Нам наразі — 90 років. Вірніше — нам з вами. Вік — зрілий і поважний. За кожним газетним рядком стоять творці газети. На жаль, архіви не зберегли їх імен, але щасливий з того, що пліч-о-пліч працював і набирався творчого досвіду в редакторів Івана Чекановського, Миколи Гуренка, відповідальних секретарів Бориса Хоменка та Василя Гаврищука, коректора Ганни Гвозденко, журналістів Петра Редька та Світлани Мікоян, фотокореспондентів Григорія Цехмейстра і Миколи Волкова. На жаль, багатьох з них немає в живих.
Бути людяним і завжди приходити на допомогу навчали Ніна Панченко та Ксенія Салікова, Ганна Швець. Гарні спогади залишилися про водіїв Василя Мазура, Олега Левицького, Петра Грицька, Віталія Самоєнка, Андрія Прокопенка, Олега Ткачука, Олега Сандуляка… І, звісно, дякую долі за те, що працював разом з Тетяною Грушко та Тетяною Рожок і зараз маю за честь творити газету спільно з Надією Макух, Ларисою Задверняк, Оксаною Андрієнко, Раїсою Мазур, Оксаною Гайсин, Володимиром Цвігуном та Олександрою Грушавенко. Не один пуд солі довелося разом з’їсти, бо писати газету, відповідати перед совістю й законом за кожне слово і навіть кому — це нелегка справа й часто — невдячна. І все-таки — пишемо, бо газета для кожного з нас — частинка душі. Частинка нашої долі, — Анатолій САВЧЕНКО, головний редактор газети.
«Винось шухляди з листами, а я буду виносити кліше»
– Моя перша публікація у рідній газеті з’явилася 8 березня 1967 року, у штат прийшла працювати 1 червня 1970 року. За півстоліття всього було і доброго, і прикрого, і смішного, — згадує Світлана МІКОЯН, член НСЖУ. — Був у нас водій автомашини. Якийсь дуже необережний. То міг випити, то щось ненавмисно зламати. Одного разу під час ремонту в гаражі сталася пожежа, а гараж був прибудований до приміщення редакції. Відповідальний секретар Василь Іванович Гаврищук вбігає у мій кабінет і гукає: «Світлано, бігом винось шухляди з листами трудящих, а я буду виносити шухляди з кліше».
Так ми й зробили. Ніхто з нас і не подумав виносити свій одяг чи особисті речі. Головне — редакційне. Пожежу загасили, і нічого не згоріло.
«Заради читачів і працюємо»
У січні цього року було 44 роки, як вперше переступила поріг редакції районної газети Надія Макух.
– Гарним зарядом творчої енергії було спілкування з колегами. Чимало слушних порад давав заввідділом сільського господарства Іван Іванович Чекановський. Завжди романтично налаштована Елла Файфер любила писати нариси. Світлана Мікоян постійно знаходила неймовірні життєві історії. Петро Редько був особливим гумористом, нам з ним не було сумно, як і з нашим фотокором Григорієм Цехмейстером. Промисловий відділ очолював Семен Найдер, його статті були завжди глибокими і довершеними. Нині уже не така журналістика… У свої 90 газета стоїть на грані виживання: ростуть тарифи, ціни на послуги, папір, тож не вистачає засобів для розвитку. Не святкова це тема, але дуже б хотілося, аби попереду ще був не один ювілей нашої районки. У неї є багато постійних і вірних шанувальників, для яких газета стала другом і порадником. Заради вас, дорогі наші читачі, ми працюємо і сподіваємося на краще.
«Історія знову дає шанс»
– Газета разом зі своїми читачами пережила найстрашніші і найболючіші роки новітньої історії: приєднання до імперії зла, НЕП, колективізація, розкуркулення, знищення віри, репресії, голодомор… Проте чи мала вона можливість та сміливість кричати про знищення нації, культури, минулого та майбутнього України? НІ! Ніколи, — впевнена Світлана Гуренко. — Навіть у мирні вже часи, навіть у часи Незалежності змушена була коритися «князькам» з районної ради та адміністрації, своїм засновникам та безроздільним власникам. Як по-радянському безглуздо: бути залежним від того, кого повинна критикувати.
Не так давно газета здобула незалежність, ставши власністю колективу, тому має можливість висвітлювати всі як епохальні події, так і цікаві миттєвості з життя району та його жителів достовірно та правдиво, не озираючись на владні структури. Дуже імпонує те, що газета сьогодні, коли влада закрила очі на війну з російським окупантом, висвітлює цю тему, а редактор видання Анатолій Савченко активно займається волонтерством. Щира подяка! Історія знову дає шанс!
«Будьте об’єктивними і принциповими!»
– «Тростянецькі вісті» стали улюбленими для жителів району. Адже завжди щирі, відверті, об’єктивні, мудрі, тематично багатогранні. Свобода слова, думки, волевиявлення людей — сьогодні визначальні пріоритети в редакційній роботі.
Приємно відзначити, що газета приділяє багато уваги роботі очільників, депутатського корпусу району та області, місцевих рад та виконавчих органів влади, об’єктивно інформуючи про їх діяльність.
Хочеться відмітити високий професіоналізм журналістів та побажати подальших творчих успіхів, авторитетності, мудрості, цікавих змістовних матеріалів та наснаги у щоденній копіткій роботі. Завжди зі своїх сторінок несіть читачам правду, будьте об’єктивними і принциповими! — вітає депутат Вінницької обласної ради Геннадій Мазур.
Колектив «33-го каналу» приєднується до привітань! Бажаємо колегам творчих успіхів! Як й іншим колективам ЗМІ Вінницької області та України, які в цьому непростому році пандемії відзначили свої ювілеї.
