Про це та багато іншого – читайте далі.

Чи мають право лікарі-фопи і приватні  медичні заклади лікувати пацієнтів з COVID-19?

– Оскільки коронавірусну хворобу віднесено до гострих респіраторних інфекцій, то лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров’я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров’я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності (ст. 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Тобто лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством охорони здоровя України, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою і мають ліцензію на лікування інфекційних або дитячих інфекційних хвороб.

Що робити, якщо пацієнт захворів на COVID-19 у приватному закладі?

– Якщо заклад має вищевказану ліцензію, то пацієнт може лікуватися у ньому. У разі відсутності такої ліцензії, пацієнт направляється у державний чи комунальний заклад, що здійснює лікування хворих на таку інфекцію.

Чи нестиме юридичну відповідальність медичний заклад, якщо пацієнт у ньому заразився COVID-19?

– Формально законодавством передбачена кримінальна відповідальність за навмисне зараження – інфекційною хворобою (ст. 130 Кримінального кодексу України).

Але притягнути до цієї відповідальності заклад охорони здоров’я практично  неможливо. Адже в таких справах необхідно довести, що особа інфікувалася у конкретному закладі. Більше того, необхідно буде встановити вину закладу, точніше його працівників щодо навмисного інфікування.

Так як інкубаційний період коронавірусу щонайменше 14 днів, то довести ці факти буде вкрай складно, навіть, якщо проводити судово-медичну експертизу.

Як працюють в умовах карантину лікарі-фопи та приватні медичні заклади?

– Після початку карантину державні і комунальні заклади охорони здоров’я продовжили працювати, хоча питань під час виконання професійних обов’язків виникло багато.

А ось у приватних закладів і лікарів-фопів постав вибір: працювати чи ні?

Основні обмеження щодо їх діяльності суб’єктів були запроваджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ України) № 698 від 23.03.2020. Відповідно до якого, приватні суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я могли працювати за декількох умов:

– забезпечення засобами індивідуального захисту (ЗІЗ) свого персоналу та пацієнтів. Перелік ЗІЗ, визначений Наказом МОЗ України № 722 «Стандарти медичної допомоги при запобіганні поширенню КОВІД-19».

– Дотримання санітарно-протиепідемічних заходів. І тут постає питання: яким чином визначити чи дотримується заклад цих заходів? Для цього їм необхідно створити ряд документів юридичного характеру. Обов’язковими є затвердження положення про комісію з інфекційного контролю, інструкції і методичні рекомендації щодо профілактики внутрішньо лікарняних інфекцій.

– Відсутність додаткових обмежень, які запроваджують на місцевому рівні. При цьому ведуться дискусії щодо повноважень органів місцевого самоврядування впроваджувати такі обмеження. Зокрема, щодо повноважень комісій з питань надзвичайних комісій рад зі встановлення карантинних обмежень. Однак, згідно зі ст. 30 Закону України «Про заходи забезпечення протиепідемічного благополуччя населення» встановлено, що у разі поширенні особливо небезпечних інфекційних хвороб, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть запроваджувати на відповідних територіях особливі умови та режими праці, навчання, пересування та перевезення.

Проте більшість медичних центрів та лікарів-фопів перейшли на надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини.

Що таке телемедицина та яке її правове регулювання? Які засади її організації?

– «Телемедицина» – це набагато ширше поняття від звичайних онлайн-консультацій лікарів. І важливо розуміти, що неправильне її застосування може призвести до притягнення головних лікарів медичних закладів та лікаря-фопа до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 138 Кримінального кодексу України – незаконна лікувальна діяльність.

Отож, основні аспекти телемедицини врегульовано ст. 35-6 Законом України «Основи законодавства охорони здоров’я України». Згідно з якою медична допомога із застосуванням телемедицини передбачає можливість надання пацієнту медичних послуг з консультування, діагностики, лікування із використанням засобів дистанційного зв’язку у вигляді обміну інформацією в електронній формі, у тому числі шляхом передачі електронних повідомлень, проведення відеоконференцій.

Телемедична допомога повинна бути організована таким чином:

– Медзаклади та лікарі-фопи повинні входити в телемедичну мережу і використовувати спеціальну інтернет платформу для телемедицини – портал телемедицини.

– Портал забезпечує ідентифікацію осіб та цілісність даних, додержання вимог законодавства щодо захисту персональних даних;

– Особливе документування, отримання документів про стан здоров’я, як її зберігати на електронних носіях.

Тому важливо розробити низку нормативно-правових актів для введення в дію телемедицини.

Телемедицина може застосовуватися не для всіх хвороб.

Розкажи про стоматологічну діяльність в умовах карантину?

– Схоже, урядовці не дуже розуміють, що стоматологічна діяльність – це теж медична практика. І що термін “стоматологічний кабінет”, який лунає “з кожної праски”, не несе в собі юридичного навантаження. Натомість стоматологи здійснюють медичну (стоматологічну) діяльність як працівники закладів охорони здоров’я або як фізичні особи-підприємці. І, допоки не встановлено інше, усе, що зазначене для закладів охорони здоров’я або ж для лікарів-ФОП, справедливе і для стоматологів.

Чи діятимуть страхові виплати для медичних працівників? Які є категорії страхових виплат?  Яка сума страхування у випадку смерті мед. працівника від КОВІД-19?

– 07 травня Верховна Рада України підтримала законопроект 3376-1, яким установлено додаткові гарантії прав медичних працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей.

Держава забезпечує страхові виплати медикам, які є працівниками ДЕРЖАВНИХ І КОМУНАЛЬНИХ закладів охорони здоров’я.

Передбачені наступні розміри страхових виплат:

1) у разі встановлення групи інвалідності протягом 1-го року, що настала внаслідок захворювання короновірусною хворобою (COVID-19), за умови, що таке захворювання пов’язане з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження – залежно від ступеня втрати працездатності, але не менше, ніж у 300-кратному розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) у разі смерті медичного працівника – у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму.

На 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб склав 2102 грн. У випадку встановлення інвалідності страхова виплата виплачується працівникові протягом 1-го місяця з дня виникнення права на таку виплату. У разі смерті медичного працівника страхова виплата виплачується разово та в рівних частинах членам сім’ї, батькам та утриманцям померлого протягом 1-го місяця з дня виникнення права на таку виплату.

Медичний працівник, смерть якого настала внаслідок інфікування COVID-19, прирівнюється за своїм статусом до військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби.

Члени сім’ї такого працівника користуватимуться усіма правами та гарантіями, передбаченими для членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців.

Розмір та порядок здійснення страхових виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Важливо те, що дія прийнятого закону поширюється на всі випадки інфікування працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я, державних наукових установ, або смерті таких працівників від COVID-19, що мали мсіце З МОМЕНТУ ВСТАНОВЛЕННЯ УРЯДОМ КАРАНТИНУ.

Софія Копач