Його примхливість вивчили вінницькі лісівники. Рослину застосовували при лікуванні холери та дизентерії, як протидіарейний, сечогінний, протизапальний, протидіабетичний, відхаркувальний засоби, для лікування кишкового тракту.

Традиційно берека лікарська зростала у південних районах Вінниччини (Чечельницький, Крижопільський, Піщанський, Бершадський, Тростянецький). Останнім часом лісівниками практикується введення її у склад лісових культур по всій області.

Начальник Вінницького ОУЛМГ А.О.Бондар наголошує, що лісівники Вінниччини створюють висопродуктивні та біологічно стійкі лісові насадження. Тому до складу лісових культур з головною породою дубом звичайним вводять більш посухостійкі цінні аборигенні та інтродуковані породи: горіх чорний, модрину європейську, дугласію, а також і береку лікарську.

У 2020 році держпідприємствами лісового господарства створено лісових культур за участю береки лікарської на площі 86,1 га. Найбільше – у Бершадському лісгоспі (22,2 га). Садили береку у цьому році також у Могилів-Подільському лісгоспі (15,1 га), Тульчинському ЛМГ (14,8 га), Гайсинському (11,2 га), Дашівському ДЛМГ (7,6 га), Іллінецькому (5,8 га), Вінницькому (5,3 га), Крижопільському (2,8 га), Жмеринському (1,3 га) лісгоспах. У минулому році у лісових розсадниках лісгоспи виростили 60 тис. шт. садивного матеріалу береки лікарської.

Багато мешканців Вінниччини, виявляється, ніколи не чули про цю аборигенну для подільських дібров породу дерева.

Сьогодні берека вважається рідкісним деревом. Але на початку 19 століття вона була звичною і дуже поширеною деревною породою у лісах Центральної України. Масово вирощувалась і дуже активно тоді вирубувалась саме через прекрасні властивості деревини (колір, текстуру, легкість в обробці, міцність). Тому як лісова культура була практично знищена, а на сьогодні має природоохоронний статус, занесена до Червоної книги України.

Однак через те, що «нетоварні» дерева – з покрученими стовбурами — не йшли у промислову заготівлю, ми маємо поодинокі столітні береки, які фактично зберегли і продовжили берековий рід.

Насіння береки, попри те що заготовити його нелегко, ще й дуже непередбачувано себе поводить при висіванні. Лісівники Вінниччини знають, що воно має низьку схожість, часто сходить наступного року!

Михайло Северин, інженер з лісових культур ДП «Тульчинське ЛМГ», розповідає, що важко зібрати дрібне насіння береки. Достигають ягоди у першій половині жовтня. Причому слід вгадати, щоб не зірвати нестиглі ягоди і щоб птахи не з’їли. А для такої лісової смакоти — це питання кількох днів!

– В одному кілограмі свіжих ягід – 450 плодів. У одній ягідці – усього 2-3 або навіть 1 насінина. Щоб заготовити 1 кг насіння, потрібно зібрати близько 30 кг ягід! Адже вихід насіння становить приблизно 3 відсотки.

Ми довго не могли знайти підхід у вирощуванні посадматеріалу, і проводили стратифікацію насіння, і висівали з осені, пропарювали його (за принципом того, що птахи поїдають ягоди і насінина перебуває під дією температури 40-42 градуси) – все це не давало очікуваного результату сходів. Потім ми зібрані ягоди перетерли, злегка промили і з залишками плодів висіяли. Це дало прекрасний результат – сходи були густі, мов щітка! Тим більше, що ми не очікували такої високої схожості і посіяли забагато насіння, – ділиться досвідом директор Микола Краснєєв.

На Вінниччині береку вводять у склад лісових культур із головною породою — дубом звичайним — 5-м рядом або 10-м. А природне поновлення береки – явище надзвичайно рідкісне. Адже під самим деревом ягід практично не буває — їх з’їдають повністю птахи. Однак у Бершадському лісгоспі в Ободівському лісництві спостерігають досить часто явище природного поновлення береки. У тих кварталах багато дорослих дерев: на площі 3-4 гектари – 50-70 дерев.

Оскільки дерево – червонокнижне, то під час планових рубок береку залишають. Зрізати береку можуть, якщо старе дерево починає всихати. У промисловому масштабі її деревину в Україні на сьогодні не використовують. А загалом використовується берека для виготовлення музичних інструментів, меблів і різних токарних виробів, адже її деревина досить тверда та щільна, добре полірується, не тріскається.

А от ягоди дерева настільки смачні, що ними смакують не лише птахи, а й зайці, лисиці з’їдають ті плоди, що осипаються на землю. А ще лісові мешканці полюбляють споживати і молоді пагони береки.

Листя, суцвіття, кора і плоди містять безліч різноманітних органічних сполук, мікроелементів. Найвідоміші — це кофеїнова кислота, флавоноїди, стерини, цілий перелік жирних кислот, в усіх частинах присутній вітамін С, особливо у ягодах.

Можна садити береку біля свого дому через її корисні властивості та прекрасні декоративні риси: привабливі білі квіти, зібрані у суцвіття, запашний аромат під час цвітіння, гарної форми блискуче листя, смачні ягоди. До речі, кажуть, що наші предки-слов’яни так і робили, у них берека була у великій пошані і вважалась оберегом обійстя. Прекрасне берекове дерево щороку зацвітає на території садиби Вінницького лісгоспу, саме травень – пора цвітіння береки лікарської.

Прессекретар Вінницького ОУЛМГ С.Т.Вовк розповідає про старі берекові алеї на подвір’ї Бритавської школи Чечельницького району. На радість дітлахам дерева восени щедро родять смачнючі ягоди, якими ласують і птахи, і школярі під час перерви.

От такими щедротами багаті подільські ліси. Бережімо їх та шануймо працю лісівників!

Оксана Нікітіна