Минулого року багато гуртожитків у Вінниці поздавали свої приміщення для поселення іноземних студентів Вінницького медичного університету.
Одним із таких став коопе- ративний інститут, який рівно рік тому виселив всіх студентів інших вузів — Донецького, торговельно-економічного та педагогічного для того, аби прийняти молодих іноземців за «гарну» подяку. Ціна прожиття в чотиримісній кімнаті гуртожитку становила 500 гривень на місяць, натомість іноземці платять по 2 тисячі з особи. Карантинний період підходить до завершення, всі навчаються дистанційно з власних домівок. Студенти з Нігерії, Африки, Індії не мали можливості поїхати додому, тому від початку пандемії знаходилися в гуртожитках. З якими труднощами зіткнулися студенти та як жили в умовах жорсткого карантину у Вінниці без знань української та російської мов — читайте далі.
Асад, Амал, Аржин — трійка друзів. Не вступили до медичного в Індії, тому поїхали навчатися у Вінницю. Цілих 2 місяці хлопці не мали права вийти за двері гуртожитку. Для дозволу піти в магазин купували вахтерам шоколадки. Попри всі епідемічні норми карантину іноземці надалі проживали по чотири в одній кімнаті та опановували медичну царину через екран монітора. Індус Асад розповідає, що найважче було зрозуміти ситуацію в гуртожитку, адже ніхто з персоналу не володіє англійською — вони спілкуються, показуючи руками свої дії та потреби.
«Це дійсно важко. Навіть серед гурту студентів я відчував себе самотнім, тому що моєї мови не розуміють. Батьки у Індії та мають свої клопоти — вважають, що я вже зовсім дорослий. У гуртожитку цікаво, але останні три місяці було по-справжньому страшно. На вулиці жахлива пандемія, яку не в силі зупинити ніхто. Кордони закрили, та відмінили авіасполучення. Пощастило тому, хто швидко виїхав, але ми залишилися тут. Перші дні нас не випускали на вулицю. Ніхто не думав про те, що ми маємо їсти та пити. Але потім ми почали домовлятися з керівництвом гуртожитку і під приводом вийти в магазин мали змогу трішки подихати свіжим повітрям. Це і рятувало», — ділиться іноземний студент Асад.
У сім`ї юнака Аржина більше 10 дітей, тому батьки не мали змоги оплатити навчання в Індії, котре вартує 20 000 доларів. Та хлопець зізнається, що йому Вінниця до вподоби, але не життя в гуртожитку, особливо під час пандемії.
«Навчання ніхто не відміняв. І всі пари в нас були за розкладом. Та найважчим було підлаштуватися під роботу кухні для того, щоб зготувати щось поїсти. Чергові закривали та відкривали кухню під час карантину, коли їм хотілося. На початку ми ставали в черги, щоб туди зайти, але потім це ніхто не контролював. Це забирало багато часу, який би я міг присвятити навчанню», — розповідає майбутній медик Арджин.
Натомість Амал зізнається, що йому сподобалося бути на карантині. Попри весь страх хлопець знаходив час, щоб повеселитися і навчатися.
– Найсмішнішими були чергові вахтери, які постійно натякали на якусь шоколадку. Ми часто купували, але коли не мали змоги, то робили вигляд, що ми не розуміємо натяків. З них ніхто не знає навіть слова англійською, а ми — українською. Тому уявіть, як смішно з ними спілкуватися. Ми платимо 2 тисячі на місяць за місце в чотиримісній кімнаті, і в нас на підлозі скачуть таргани. Але ми до цього вже звикли. Звісно, я також був наляканий, думав, що неможливо буде отримувати грошові перекази від батьків. Але, на щастя, все регулярно працює. І я маю де жити, навчатися, гуляти та веселитися», – розповідає студент Амал.
На літні канікули іноземні студенти також не зможуть потрапити в свої рідні країни, адже авіасполучення до Азії відновлять ще не скоро. Натомість юнаки збираються все літо займатися спортом та вивчати Вінницю, адже під час навчання вони не мають на це часу.
Софія Копач
