7 червня 1991 року могло стати чорним днем не тільки в історії залізничного транспорту України, але і всієї нашої держави. Якби не професіоналізм, винахідливість і героїзм працівників станції Гнівань Південно-Західної залізниці, рахунок жертв залізничної катастрофи, яка сталася на цій станції, міг іти якщо не на сотні, то на десятки. Цю неймовірну історію розповів дослідник залізничного транспорту  Антон Лягушкин.

– На початку липня 1991 року ми із мамою їхали до Києва фірмовим потягом «Львів» № 91/92 (у ті часи він іще курсував через Тернопіль та Жмеринку). Потяг у Гнівані стишив хід. Локомотив дав протяжний гудок. З вікна я, тоді 12-річний хлопець, побачив купи розсипаного вугілля, понівечені вантажні вагони й платформи, розкидані бетонні шпали та бетонні опори. Мама запитала у провідниці, що тут сталося. Та відповіла: «Велика аварія, могла бути й більша». Деталі історії я довідався вже потім від ветерана-залізничника Володимира Колотовкіна.

На світанку 7 червня 1991 року, о 6 годині 05 хвилин, на станцію Жмеринка Південно-Західної залізниці прибув вантажний потяг, який складався із 42-х вагонів, навантажених кам’яним вугіллям. Чергова по станції Жмеринка дала вказівку сигналісту закріпити склад трьома гальмівними башмаками. Проте останній цей наказ чомусь проігнорував, – розповідає Антон Лягушкин. – Що ж до пневматичної гальмівної системи складу із 42 вагонів, то вона мала витікання повітря, отож гальмівне зусилля колодок потрохи зменшувалося. Треба сказати, що колія від Жмеринки в бік Вінниці має ухил до долини Південного Бугу. Тому вагони із вугіллям помалу рушили в бік Вінниці. На щастя рух некерованих вагонів побачила чергова по станції Жмеринка В.А. Кіряєва, і вже через дві хвилини після початку руху вона повідомила свою колегу – чергову по станції Браїлів. Відстань між містами – 7 кілометрів. На жаль, жінка розгубилася і забула, що на станції Жмеринка є вловлюючий тупик. Саме тому склад із некерованих вагонів із вугіллям на великій швидкості пройшов станцію Браїлів. Чергова О.В. Козловська повідомила лише диспетчера Жмеринського відділення про ситуацію, яка трапилася. Спрацювала система оповіщення.

У той самий час, з боку Вінниці в сторону Жмеринки рухався швидкий потяг № 9 Москва – Белград. Цей потяг пройшов станцію Гнівань і рухався в сторону Жмеринки. Як виявилося, пасажирський потяг йшов по тій самій колії, по якій, набираючи швидкість, неслися некеровані вагони із вугіллям! Результати зіткнення були б фатальними. Локомотивна бригада, яка вела потяг Москва – Белград, отримала вказівку від чергової по станції Гнівань застосувати екстрене гальмування. Пасажирський потяг мав зайти на першу колію. На другій колії планували «перехопити» некерований склад.

– Завдяки професіоналізму локомотивної бригади електровоза за півтори хвилини потяг № 9 заднім ходом пройшов близько двох кілометрів і зупинився на станційній платформі. До аварії залишаються лічені хвилини. Диспетчер Жмеринського відділення М.П. Пажетнов і чергова по станції Гнівань З.П. Ковальська приймають сміливе рішення – зупиняти некерований склад в Гнівані – «перехоплення» в Тюшках було занадто ризикованим.

Що могло б статися, якби потяг із вугіллям дійшов до станції Вінниця , навіть не хочеться думати. На станції Гнівань зранку 7 червня 1991 року знаходився маневровий локомотив ЧМЕ3-2805 (локомотивне депо «Жмеринка») із вантажем залізобетонних шпал і опор – продукцією місцевого комбінату залізобетонних виробів. Цей склад вирішили направити на зустріч некерованим вагонам. Крім того, cкладач поїздів отримав вказівку взяти гальмівні башмаки і терміново встановити їх на другій колії станції Гнівань. Незважаючи на величезний ризик, вони так і зробили. О 07:09 некерований вантажний потяг із вугіллям влетів на станцію Гнівань. Проте перший вагон не вписався на величезній швидкості у стрілку і перекинувся. Всі наступні вагони слідували за ним. Утворився величезний «завал» із металу та вугілля. По інерції «завал» рухався вперед, змітаючи все навколо. Назустріч йому продовжував рух маневровий тепловоз із п’ятьма вагонами, навантаженими залізобетоном. Машиністу вдається виплигнути. А за мить тепловоз і п’ять вагонів були розчавлені і зім’яті вагонами потяга із вугіллям. На жаль, у катастрофі таки був загиблий – це був складач Володимир Клоноз, який встиг встановити гальмівні башмаки на другій головній колії, але не встиг відбігти від «завалу» вагонів. Результати залізничної катастрофи наступні: зруйновано майже 300 метрів колії, 500 метрів контактних мереж, 5 стрілкових переводів. Повністю був зруйнований маневровий тепловоз ЧМЕ3-2805 і 47 вантажних вагонів: всі 42 вагони потяга із вугіллям і 5 вагонів потягу із залізобетонними конструкціями. Кажуть, що у багатьох пасажирів потяга №9 Москва – Белград сталися нервові зриви та істерики від побаченого. Але пасажири були врятовані! За це вони дякували черговій по станції З.П. Ковальській, машиністу В.І. Савченко і загиблому укладачу В.Н. Клонозу. На жаль, про залізничну катастрофу на станції Гнівань Південно-Західної залізниці нині широкому загалу відомо дуже мало. Пам’ятають про аварію лише мешканці Гнівані та залізничники-ветерани. Володимира Колотовкіна, який детально розповів про катастрофу і зберіг матеріали про неї, уже немає із нами. На станції Гнівань встановлений скромний пам’ятний знак Володимиру Клонозу, який загинув, рятуючи інших. На ньому напис: «Отдал жизнь, спасая сотни других жизней». Я не знаю, чи було нагороджено тих людей, які відвернули загибель значної кількості людей під час аварії на станції Гнівань. Біда, що Україна забуває про своїх героїв.

Валентина Лісова