…81-річний Володимир Піліпонов легкою ходою поспішає на роботу до Козятинської районної лікарні.
Це його стиль життя, бо не може без людей та лікувального закладу, якому віддав понад сорок років… Історію заслуженого лікаря України, якого можна назвати одним із найстарших в області, дізнався наш кореспондент.
– Родове коріння Володимира Васильовича із Жмеринки. Його батько, здобувши фах машиніста паровоза, отримав направлення в Орськ Оренбурзької області, де в 1939 році й народився син. Фросина Михайлівна просила у Господа, щоб захистив її судженого — батька двох дітей, який під час війни возив на передову боєприпаси. Після Перемоги Василя Семеновича перевели в Брест. У першому класі Володя навчався там, а в другому — у Жмеринці, куди перевели тата.
Школа № 5 стала йому надійним стартовим майданчиком, бо, крім відмінного навчання, серйозно займався футболом. Грав за дитячу команду «Локомотив». Спортивна гімнастика згодом взяла гору. На факультеті фізвиховання Вінницького педінституту, куди вступив після школи, здібного юнака помітили, включивши до інститутської збірної. На чемпіонаті педагогічних вузів Володимир Піліпонов склав нормативи майстра спорту і був зарахований до республіканської збірної команди «Буревісник України», в складі якої, як чемпіон педагогічних вузів, брав участь у спортивних змаганнях у Кишиневі, Ташкенті, Одесі, Москві, Тбілісі, Мінську та в багатьох інших містах колишнього Радянського Союзу.
А згодом вирішив здобути ще й медичний фах. З вчительським дипломом він вступив до медінституту. Тут навчання також поєднував з відстоюванням спортивної честі вузу. У Харкові здобув титул чемпіона медвузів України. П’ять років поспіль на престижних спортивних змаганнях підтверджував він нормативи майстра спорту, здобувши титул почесного майстра спорту.
На шостому курсі з Галею Чоботарьовою Володимир відсвяткував студентське весілля, а коли у 1969 році призвали на військову службу, то з ним до Львова поїхала і дружина. Галина Костянтинівна працювала лікарем-терапевтом, а Володимир Васильович — військовим лікарем. Згодом лікарська доля закинула їх в місто Нар’янмар Архангельської області, де глава сімейства очолював поліклінічне відділення лікарні, а його суджена практикувала хірургію.
Але так сталось, що довелось їхати до батьків на Вінниччину. Володимир Піліпонов працював у Жмеринській залізничній лікарні, спершу очолюючи шкірвенвідділення, а згодом обійняв посаду заступника головного лікаря по медичній частині. Перевід у Козятин на посаду головного лікаря залізничної лікарні був несподіваним. Керівну роботу з виконанням обов’язків лікаря-ендоскопіста поєднував з часу, коли першими на Південно-Західній залізниці отримали ноий японський ендоскоп.
Володимир Піліпонов вісім років тому залишив посаду головного лікаря, але не припиняє діагностичну роботу вже у Козятинській ЦРЛ — оглядає кишківник, бронхи, легені, шлунок… Зараз сонце, шпагат та хрести, як у молодості, може, й не зробить, але щоденно серйозно з гантелями та розтяжками робить фізичну зарядку. На це витрачає понад годину.
– Без цього я вже не можу, бо це спосіб життя. Крім того, важливе значення має харчування, без нього ніяк. Воно має бути не лише регулярним, а й правильним, – додає Володимир Піліпонов. — На жаль, дуже багато молоді страждає на ожиріння. Багато приходять вже із запущеними хворобами, тому я завжди раджу дотримуватись профілактики. Часто мене запитують, чому так довго працюю і де черпаю натхнення. Впевнений, це моя родина. Дочка працює доцентом у Вінницькому медуніверситеті, захистила кандидатську дисертацію, внука обожнюю. Пощастило з колегами, а ще завжди з повагою ставлюсь до своїх пацієнтів…
Віталіна Володимирова
