Його засновниками стали унікальні люди — сім’я Мюди Гехман та її чоловіка Леоніда Гройсмана. Їхнім однодумцем став син — відомий український правозахисник Дмитро Гройсман, який навічно увійшов у сотню найвідоміших людей України.

Метою цієї орга­ нізації було вияв­лення та підтрим­ка тих, хто постраждав від нацизму, та тих, хто став Праведником світу — рятував євреїв під час Холокосту.

– Знаєте, я донька відомих вінницьких євреїв. Мій дід і його брати побудували цілу вулицю будинків по пр. Коцюбинського.

У Вінниці до війни жило 35,6 відсотка євреїв. В Україні — 2,7 млн. І вона займала перше місце в Європі й друге у світі за кіль­кістю єврейського населення. А зараз 0,6 відсотка. Відчуваєте різницю? І непоправиму втрату моєму народу наніс гітлерівський геноцид.

На території Вінницької області було близько 150 гетто, де під час окупації німцями області винищували євреїв. Вбивали всіх — цілі родини і роди. Мій чоловік Леонід дитиною дивом втік із Жмеринського гетто… а вбили всіх його рідних, — розповідає координатор Мюда Гехман.

– У липні 41-го, коли німці окупували Вінницю, згідно з наказом гестапо було наказано поліцаям надати адреси перших єврейських родин — найповажніших та найшановніших: лікарів, юристів, освітян. Їм запропонували співпрацю в обмін на списки заможних єврейських родин, щоб першими їх усіх знищити та заволодіти майном. Але, незважаючи на тортури, ті не здали нікого. Тому їх показово розстріляли. Масовий кривавий терор розпочався з Єрусалимки. Це був найпопулярніший район Вінниці протягом століть…

Навіть мій батько, мовчазна і дуже завантажена людина, ніколи не відмовляв у проханні розповісти про Єрусалимку.

Якщо у вас є думка, що у євреїв завжди були припасені горщики із золотом, то розчарую: протягом багатьох століть євреї ютились у чагарниках низин болота Південного Бугу (район вул. Свердлова, тепер Коріатовичів), перенасичених комарами та жабами. Тут був свій побут і культура — фарширована риба від Фішмана і лейках від Кігельмана, весела музика від Фідельманів і шедеврові костюми він Шнайдерів…

Більш працьовиті і енергійні поступово піднялись вгору. Серед них і моя родина. Заселили теперішній район Замостя. Далі — в центр.

Про масове знищення євреїв тепер нагадують лише ними побудовані лікарні, гарні споруди, оригінальні готелі і цілі вулиці, як, наприклад, моїх дідів — Гехманів на пр. Коцюбинського.

Але тут, у подільському місті, до фашистської окупації всі поважали і солов’їну мову українців, і стародавній ідиш. Взаємодоповнювали своїми національними традиціями колорит мирного співіснування…

А вже після війни з ініціативи нашої ВОО «Вічний пам’ятник» та небайдужих вінничан ми мали змогу бачити обличчя масово знищених фашистами євреїв хіба що у фотовиставці — «Вічний пам’ятник», доповненій картинами «Єврейські обличчя» художника Аркадія Павлюка.

Всі знають, що смерть чекала кожного, хто переховував євреїв.

Але не лише у світі, на Вінниччині було чимало цих, без перебільшення, великодушних героїв.

І ми їх розшукуємо та готуємо документи, щоб внести у вічні та почесні списки.

Крім того, у 1989 році вийшла 825 постанова «Про надання пільг колишнім неповнолітнім в’язням фашистських концтаборів, гетто…».

А ви ж розумієте, що у дітей, яким дивом довелось врятуватись чи втекти із цих таборів смерті, не було не те що довідки, дому і будь- яких документів, щоб отримати цю підтримку. Мій чоловік Леонід на власному прикладі знав, як це, бо сам пройшов ці табори…

Тому ми і вирішили, я — лікар за фахом, як і мій син та чоловік -будівельник, присвятити цій правозахисній та гуманній місії життя.

Бо це вища основа людяності — безкорисливо рятувати та допомагати іншим. Ми під офіс «Вічного пам’ятника» віддали власний будинок, безоплатно.

І наша праця будується не на матеріальних цінностях, а людських. Не буду заглиблюватись у перепони, які нам чинили із реєстрацією, але ми все-таки стали працювати.

У короткий термін, без штатних працівників, було оформлено близько 3000 анкет постраждалих від фашизму, і це не лише євреї — це і діти всіх національностей, яких катували фашисти.

Але 2000 серед них були євреї. А в постанові 825 був ганебний припис — «на євреїв ці пільги не поширюються». Тому ВОО «Вічний пам’ятник» звернувся до Міжнародної спілки в’язнів фашизму, і в серпні 1990-го цей припис був скасований.

Ми створили унікальну «Ко- лекцію свідчень про нацистські переслідування», щоб залишити реальні спогади очевидців про жахи фашизму і тих, хто цьому протидіяв.

Мій син, правозахисник Дмитро Гройсман, працюючи в проєкті Стівена Спілберга «Пережившие ШОА», записав де­кілька сотень відеоінтерв’ю і в своїх публікаціях переконував:

«Суспільство врешті повинно усвідомити справжню суть Голокосту і стати свідком того, що переслідування навіть однієї людини за національною ознакою передбачатиме відповідальність перед усією нацією».

Ми розшукали чимало людей, які в роки війни стали Праведниками світу — ризикуючи життям, рятували євреїв, у голод і холод ділились їжею, одягом, ліжком.

Олену Васильєву називають легендою Єрусалимки. Незважаючи на свої 90, вона пам’ятала нелегкі сирітські роки дитинства і те, як їй дарували булочки та тепло сусіди-хазяї Кац та аптекар Мац. У своїх спогадах вона назвала прізвища декількох сотень знищених фашистами односельців та тих, кого разом із бабусею переводили на світанку в люті морози через Буг у безпечні місця. А свою подругу Цилю вона переховувала в себе в хаті, і коли приходили з обшуками поліцаї, худеньку дівчину закутувала в одіяла та прикривала в ліжку подушками.

Ми вивчили історії сотень тих, хто творив таке диво порятунку. І оформили сотні документів цим людям, щоб вони отримали гордий і найпочесніший титул на землі Праведника світу.

Меморіальний центр Яд Вашен у Єрусалимі визнає кожного рятівника і вручає їм іменну медаль із написом «Хто рятує одне життя, рятує цілий світ». Хочу зазначити, що, незважаючи на те, що в Україні було чимало таких рятівників, вона довгий час була на останньому місці по офіційно встановлених таких людях, бо, пригнічені диктатурою влади, люди не хотіли в цьому зізнаватись, не знали, як воно повернеться. Тому нам довелось докласти чимало зусиль, щоб виправити цю статистику.

У нас були сотні добровільних помічників серед відомих вінничан. Це професори Б. Буяльський, його донька Т. Буяльська, творча родина професора Грузмана, професор Ю.Мостовий та його родина, професор І.Хаймзон, професор Мирський, академіки В.Петрук, В.Шейкман, М.Фейллєр, Р.Мірський, художник А. Павлюк, скульптор П. Ле­­вицький, музиканти Калиновські та багато інших.

Незабутніми були миті, коли в 1998 році нашу делегацію Праведників народів світу запросили на святкування 50-річчя держави Ізраїль. І ми побачили, що Стела пошани України посідає там почесне 4 місце. І в цьому була частина і нашої праці.

22 червня були сумні роковини цієї страшної війни. І в цей день щорічно ми проводимо зустрічі врятованих або членів їхніх родин із тими, хто їх врятував, чи їхніми нащадками, якщо вони відійшли у вічність. Вони незабутні. Переповнені емоціями, людським теплом і сльозами спогадів. І проводимо ми їх без фінансування, а за допомогою ентузіастів та благодійників. І тому дякуємо кожному підприємству, готелю та ресторану міста, кожній людині, хто відгукнувся, хто нас приймав і ще прийматиме.

Бо людяність і порятунок людей — мають стати вічними цінностями.

У нашому родинному будинку, в результаті різнобічної діяльності ВОО «Вічний пам’ятник» та Вінницької правозахисної організації, яку створив правозахисник і наш син Дмитро Гройсман, зібрані унікальні архіви та свідчення, скульптури, художні твори, книги та багато іншого…

Тому ми вирішили заповісти наш будинок 45 по пр. Коцюбинського, який 30 років був безоплатним офісом «Вічного пам’ятника», під унікальний благодійний музейно-методичний Центр Справедливості та Милосердя.

З метою захисту прав людини, попередження порушень закону і моралі, сприяння торжеству справедливості ми будемо і надалі зберігати пам’ять про гідні вчинки Праведників.

Всіх, хто бажає взяти участь у діяльності цього центру, прошу зателефонувати (0432) — 27-09-93, моб. 0633250965, — резюмує координатор Мюда Мойсеївна.

Успіхів Вам! Погодьтесь, не часто місту і людству дарували під благодійність і захист прав людини будинки в центрі міста його жителі..

Рятівників євреїв цінують в усьому світі. В Ізраїлі в саду Праведників висаджують на їх честь вічнозелені дерева. Міжнародний єврейський фонд для християн-рятівників з Нью-Йорка надсилає їм фінансову підтримку, швейцарський Фонд Анни Франк надає медичну допомогу. А чи знають у нас цих людей на Батьківщині?!

Сім’я Гехманів-Гройсманів все своє життя присвятила тому, щоб знали і поважали. І буде це робити надалі.