У Стрижавці, що під Вінницею, ледь не похоронили заживо 83-річну Ксенію Дідух. Зупинку серця в неї зафіксували медики і виписали довідку про смерть. Але яким було їхнє здивування, коли пенсіонерка подала ознаки життя.
– Напередодні мама почала задихатись. Викликали «швидку допомогу» з Вінниці, сказали, що тиск в неї відсутній, пульс також. Мовляв, помирає. Щоправда, зауважили, що треба почекати, аби повітря вийшло з легень. Вкололи дві ін’єкції й поїхали, — розповіла журналісту донька пенсіонерки Тетяна Котомченко. — Минуло кілька годин, а мама продовжувала видихати. Ноги та руки були холодними. Ми знову зателефонували на 103, й приїхала друга бригада медиків. Зробили кардіограму, поміряли тиск, пульс. Зафіксували, що старенька померла. Але ми стали наголошувати, що вона ж видихає. Відповіли, що це нормальний процес для небіжчиків. Самі викликали поліцію й констатували смерть. Стали готуватись до похорону. Повідомили односельчанам, сестрі з Росії, яка вже стала шукати квитки на найближчі рейси.
Замовили поминальне кафе, священника, викопали половину ями. Тільки труну і вінки не придбали. Так пройшло ще п’ять годин, повна хата людей, а мама все видихає. У розпачі я подзвонила сімейному лікарю з районної лікарні, яка відправила третю карету «швидкої допомоги». Почали робити штучне дихання, застосували кисневу маску, дали глюкозу. За півгодини лікар схопив бабусю за руку – й вона аж закричала від болю. Навіть ім’я своє назвала. Похорон скасували, а нашу родичку повезли у реанімацію.
Медики дивувались — такого за всю свою професійну діяльність не зустрічали. «Воскресла» бабуся радісно зустрічала журналістів. Ділилась, що має чимало планів на майбутнє.
– Все життя я санітаркою у лікарні та дитячому будинку для інвалідів працювала. Можливо, це мені Бог дав ще час бачити цей білий світ. У мене ж город який великий, треба ж картоплю посадити, посіяти петрушку та салати. А влітку повезу зелень до Вінниці на ринок торгувати, а там і за грибами піду. Нема коли сидіти дома.
– Те, що тоді маму «оживили», ще нічого не означає. В лікарні вона пробула 10 днів, дали про себе знати перенесений інсульт, тромбофілія, двостороннє запалення легень.
Після виписки близько місяця Ксенія Прокопівна почувалась непогано, згадувала, як її показували по телевізору. Але з часом мамі ставало все гірше. Вона не розуміла, що вдома, вибігала на дорогу, кричала. Ми її ні на секунду не залишали, чергували з братом цілодобово. Це було не життя, а муки. Постійно на таблетках, — із слізьми на очах каже дочка Тетяна Іванівна. — Напередодні смерті мама вже перебувала в комі й задихнулась, як того разу. Ми викликали лікарів, але цього разу дива не сталось. Констатували смерть. І знову вразило те, що у Ксенії Прокопівни температура ще три години трималась 39 градусів. Чи це вона за життя так боролась? Поховали ми бабусю біля її чоловіка. Могилу, яку після «воскресіння» засипали, знову розкопали. Так важко мені без неї. Сниться, що приходить на город допомагати…
Віталіна Трудько
