Але місяць тому в її оселі «обрізали» світ­ло і вона зрозуміла — треба хоча б якось захищатися. Прийшла з дітьми в редакцію і розповіла свою історію. Справ­жні баталії нині точаться навколо будинку на вулиці Кутузова, що на Старому місті у Вінниці.

– Моя бабуся, батькова мама, Катерина Крапович склала на мене заповіт ще у 2000 році. Та раптом за рік до своєї смерті вона переписала заповіт на Тетяну Романенко, доньку бабусиної троюрідної сестри, — розповідає Тетяна Стогній. — Про це ніхто не знав, бабуся ніколи не казала, що має намір переписати заповіт, а останній рік життя дуже хворіла і, мабуть, не усвідомлювала своїх дій. Ця далека родичка з’явилася незадовго до бабусиної смерті. Спочатку просто приходила 1 раз на тиждень. Потім почала допомагати їй, мовляв, так, як та колись допомагала їй зводити будинок. Я не була проти, адже у мене випав важкий період в житті, чоловік Василь отримав поранення, син зовсім маленький.

Згодом чоловік одужав і повернувся на фронт. А в нас розгорнулася боротьба за дах над головою. Поховали бабусю за гроші, котрі старенька складала сама. А документи на будинок зникли того ж дня, коли бабуся померла. Поки я з сином повернулася з поліклініки, куди ходила по довідки, родичка забрала документи і зачинила двері. Про документи сказала, що потім віддасть.

Так тривало два місяці, поки ми не взяли копію свідоцтва про смерть і не звернулися до нотаріуса. І вже там дізналися про існування другого заповіту. А родичка не гаяла часу даремно і намагається зняти нас з дітьми з реєстрації і виписати з будинку.

Водночас активно відвідує бабусиного чоловіка, з котрим вона прожила 40 років. Відколи померла бабуся, за ним доглядаю я. Але Тетяна Романенко свариться, каже, щоб ноги моєї у діда не було. І щоб гроші за світло я платила їй. Сусідам розповідала, що я божевільна, дітей не виховую, транквілізатори п’ю. Люди їй вірять! Робила все для того, аби вижити нас з хати.

Ми тижнями сиділи без світла. Вона приводила якихось майстрів і просила їх якось «по закону» щось зробити. Зрештою, лічильник таки вийшов з ладу, і ми якийсь час були змушені варити їсти на вогнищі, у дворі. Усі заяви до поліції нічого не дали, бо вони вбачають тут цивільно-правові відносини, котрі може вирішити тільки суд. Вона викликала соціальні служби, скаржился на нас, що, мовляв, живуть у хаті чотири роки без її дозволу. Але мене прописувала моя бабуся! Ця родичка хоче продати хату, ми їй зовсім не потрібні, а законно вона не може нас позбутися.

– Ми подали до суду два позови. Один про визнання заповіту недійсним. Друга справа — це те, що проти моєї підзахисної родичка подала позов, щоб зняти її з реєстраційного обліку і усунути перешкоди у користуванні майном. Автоматично це тягне за собою виселення, — пояснює адвокат Світлана Чернюк. — Але ж вони навіть не в будинку живуть, а у «времянці», куди їх впустила бабуся. Вони з чоловіком зробили там ремонт, готувалися жити не один рік. Мені їх по-людськи дуже жаль. Адже насправді це та родичка, котра стала власницею будинку, їм спокійного життя не дає і навіть без рішення суду дозволяє собі відрізати їм електрику.