Її днями перевели із реанімації в палату онковідділення. І зараз там вона бореться за життя. Їй зробили операцію, які через страшний вирок – рак – роблять десяткам тисяч жінок. Рак молочних залоз став молодшим і агресивнішим.
Людмила Рудківська – поетична душа, журналістка, однокурсниця, соратник «33-го». Її як маленьке українське поетичне диво відкрили в 5 років.
Зараз вона автор багатьох поетичних збірок та лауреат багатьох конкурсів. Але зараз ця мужня жінка долає онко. В перший же день, коли вийшла після операції із наркозу, переборюючи біль від метастаз у хребті, написала глибокий вірш «Амазонка».
Історія переповнена легендами про таких жінок – амазонок, які жили на території України. Корабель яких під час шторму і переслідувань ворогів прибило до наших чорноморських берегів.
Вони були неперевершеними воїнами. І щоб влучніше стріляти — удаляли собі груди… Але кохання розтопило і їхні войовничі серця, і вони, взявши собі за чоловіків таких же мужніх воїнів — скіфів, дали нащадків – племена сарматів. Вони довгий час жили і на Поділлі, і тут був похований їхній цар Енесмей.
Але сьогодні наші українські амазонки, переносячи в онко хімії, операції, радіопроцедури, ведуть таку ж безпощадну боротьбу за власне життя.
У ці дні в лікарняній палаті вона написала ось ці вірші. Тому прочитайте їх і підтримайте словами подяки, молитвою… чим зможете.
І нехай ці рядки навчать цінувати життя і здоров’я кожного. Бо саме життя – безцінний скарб, який не купиш ні за які гроші на землі!
АМАЗОНКА
Молись і плач, коли на серці туга,
Коли ніщо не змінить твій портал,
З якого переходиш в вимір другий
І за яким ти зовсім іншим став.
Молись і плач, дівчино ясноока,
Бо тисячі таких, як ти,
проте ж
Так гірко назавжди жіночі соки
Мінять на силіконовий протез.
Нелегкий вирок, вирок грізний:
онко.
Життя врятують — ось твоя стріла.
Ти особлива жінка — амазонка
В житейськім морі, де багато зла.
ЗОРЕПАД
У тишу закуталась ніч неозора,
Поблідли фіранки, і згасли вогні.
А десь там, за містом, небачені зорі
Летять дивовижно —
яскраві, рясні.
Вони припадають до поля уроче,
Немов відкривають секрети
грунтам.
В думках поселяються,
в мріях дівочих,
Хоробрість дарують в бою козакам.
Літаючі зорі, дощі метеорні,
Весняно-тривожна загадка з небес,
Підносять, втішаючи, душі неорані,
Заради яких Бог помер і воскрес.
