У День батька, коли усі вітали своїх татусів та хизувалися в соцмережах фотографіями з батьками, я написала свою сповідь, поділилася з друзями своїм сокровенним – тим, що болить, з чого зробила висновки і чому хочу навчити своїх чотирьох синів — майбутніх татусів…
Мене виховувала мама, вона заради мене пожертвувала своїм жіночим щастям, не виходила заміж, бо не вірила, що якийсь чужий чоловік зможе полюбити мене, як рідну доньку… Про маму можу писати багато, я її люблю безмежно, але зараз не про неї, а про «папу». Він нас покинув, як я ще зовсім була маленькою.
Переконана, що своїм народженням завдячую лише мамі, вона навіть у складних обставинах зробила вибір дати мені життя! Мама мені намагалася бути за двох батьків. Але я чомусь завжди хотіла тата. Колись малою насипала мамі в долоню копійок і попросила її за ці гроші купити мені папу… Та я наполягала: «нехай він буде без ніжок чи без ручок, хоч би який, але папа»… Потім він декілька разів, як сніг на голову, з’являвся у моєму житті… Брав на руки, щось обіцяв і знову зникав… Я спочатку йому вірила і чекала, а потім ображалася… Але він жодної обіцянки не виконав. Досі намагаюся викорінити цю образу з серця…
Мій батько був тоді відомим українським музикантом. І він більше думав, як йому виступити, заграти чи заспівати ту чи іншу пісню, аніж виконувати обов’язки батьківства. У нього вже після моєї мами було три дружини а по світу розкидано п’ятеро дітей.
І я навіть не знаю, чи зараз, вже в зрілі роки, він змінився – чи думає більше за свої успіхи на естраді, чи за інші цінності. Чи є в нього в серці місце цим моїм братам та сестрам.
Він уже після маминої смерті просив пробачення, але одразу заявив, якщо я не пробачу, то це мої проблеми, перед Богом він покаявся… Ну ок, нехай буде так… Я йому пробачила. Усе пробачила… Що не дарував іграшки, не забирав із школи, не водив на каруселі, не зустрічав пізно ввечері з прогулянки, не допомагав оплачувати навчання в універі, не видавав заміж, не допомагав маму вилікувати… Онкохвороба забрала її молодою. І навіть хотіла почати наші стосунки з чистого листа, але не змогла… Бо переді мною людина, яку я не можу зрозуміти… У нас зовсім інші цінності в житті… А ламати себе чи ще гірше – прикидатися я не буду…
Чи довго я обирала батька для своїх дітей? Ні! Ми з чоловіком з дитинства дружили, а потім одружилися — це кохання з першого погляду. Але я одразу з ним проговорила, що як би у житті не сталося, він клянеться не покидати наших дітей… І він слізно поклявся…
А тепер найголовніше — у нас чотири сини! Я не знаю, яку спеціальність вони оберуть, ким стануть у житті, для мене найважливіше, щоб вони були справжніми чоловіками! У старшому, йому 15, я уже майже не сумніваюся! Завдяки молодшим братикам, він знає, що таке відповідальність! Він бачить, як мені важко з дітьми, навіть свариться на тата, щоб той не їздив зайвий раз у відрядження, бо «мамі важко». Хоча і сам дуже мені допомагає!!!
Колись мама мого батька, Царство її Небесне, сказала, що ненавидить дівчат і жінок, бо вони її синові усе життя зіпсували… Я була шокована… Тепер впевнена, що саме від її виховання залежало, яким буде мій батько, чи буде щасливою його дружина і чи будуть долюблені його діти.
Від редакції. На цю історію відгукнулися читачі нашої газети.
Міла ПОЛІЩУК
