Про найбільш резонансні розслідування – від вбивства цілої сім’ї на Академічному до викриття земельних афер та спільну з журналістами «33-го» боротьбу із поліцейським свавіллям Андрій розповів нашому кореспонденту.

– Андрію, давай одразу розставимо всі крапки над «і»: у Вінниці кажуть про тебе, що ти, за однією версією, є ставлеником певних бандугпуповань, а за словами інших – ти чийсь політпроект, то що з цього правда?

– Я не об’єкт суспільно-політичного життя, а суб’єкт, адже безпосередньо впливаю на події. Тому нікому не належу. Вже чотири роки є членом ВО”Свобода”. Вперше, коли мені виповнилось 18 років, ми разом з усією сім’єю у 2012 році голосували саме за свободівців. І мені не соромно за свій вибір.

– Ти виграв суд у нотаріуса, яка позивалася до тебе після розслідування земельної афери, коли ти показав, як за 500 грн. у довірливих вінничан скуповують право на приватизацію 2 га землі. Чи займаються цією справою правоохоронці і чи ти співпрацюєш зі слідством?

– На жаль, я не можу стверджувати, що правоохоронці доведуть цю справу до кінця. Я лише можу бути впевненим у тому, що зроблю все, залежне від мене, аби винні понесли покарання. Але ж ми розуміємо, що йдеться не про поодинокі випадки, а про систему. Тому малоймовірно, що система сама себе покарає.

– Через суд ти домігся державної охорони для себе, тобі погрожували? Чи готовий ти у разі надання охорони оприлюднити більше відомої тобі інформації щодо резонансної «земельної афери»?

– Я систематично отримую погрози. Майже після кожного мого відео у соцмежі хтось пише, що «закатає мене в асфальт». Останнім часом почали дзвонити з анонімних номерів з погрозами вивезти в ліс…

Перший такий дзвінок прозвучав, як тільки я вийшов з кабінету натаріуса, де відбувалася земельна афера. Я не лише показав схему, але й знаю усіх ключевих фігур, хто за усім цим стоїть. Але якщо я назву імена, то лише пришвидшу свою подорож до лісу…

Готовий був надати усю інформацію правоохоронцям, якщо б мене забезпечили охороноу але слідчий відмовив, тому довелося звертатися до суду.

Усієї відомої слідству публічної інформації вже достатньо, аби кинути за грати виконавців. Але я готовий надати редакції «33-го каналу» факти, якими володію. Зокрема приховане відео, на якому один із фігурантів схеми розповідає, що відбувається. Також є записи з відеореєстратора, на якому відбуваються схожі дії на передавання коштів безпосередньо біля нотаріальної контори (якість погана, але зрозуміти можна).

– Спільно з журналістами “33-го каналу” була створена група “Стоп поліцейському свавіллю”, з якими проблемами звертається вінничани, на яку допомогу можуть розраховувати?

– Поки вінничани звертаються здебільшого з питаннями юридичного характеру. Ми намагаємось звичайно на них відповідати, але постійно вказуємо на те, що групи створені виключно для оперативного реагування на свавілля з боку поліції. Був один випадок, коли вночі збили мопедиста і його мама нам написала про це в нашій групі.

Тоді з нашого чату на місце приїхало декілька активістів і допомогли мамі написати пояснення, бо поліцейські чомусь не сприяли в цьому. Виявилось, що водій, який збив мопедиста, був напідпитку, хоча і водій мопеда виїхав з другорядної дороги, не впевнившись у безпечності маневру. Відповідно все закінчилось скаладанням адмінпротоколу та викликом слідчо-оперативної групи для визначення, чи є наявні ознаки кримінального правопорушення (у разі ушкоджень середньої тяжкості), але, наскільки нам відомо, все обійшлося легкими ушкодженнями.

Оскільки в наших спільнотах ще небагато людей (загалом трохи більше тисячі вінничан), поки ми не можемо говорити про велику кількість звернень. Мало хто знає про існування таких чатів.

У наших спільнотах люди можуть розраховувати на підтримку та юридичну допомогу в разі виключно незаконних дій поліції.

Якщо людина порушила, ми не реагуємо на такі звернення.

– Твоя боротьби з перевертнями в пагонах почалася із резонансної історія, коли експоліцейський збив дитину, нагадай цю історію і чи відомо тобі, чи було покарано горе-правоохоронця?

– Навесні 2016 року в м. Жмеринка колишній начальник обласного управління ДАІ Петро П. (Андрій назвав прізвище ДАІшника) збив дитину. Коли я дізнався про цей інцидент із власних джерел та одразу поїхав до Вінницького ендокринологічного диспансеру, куди його повезли аж зі Жмеринки. Ми застали порушника, коли йому вводили крапельницю (натрію хлорид), перед цим не взявши аналізи на вміст алкоголю. Нас намагались не допустити до палати, але ми з боєм прорвались та зафіксували, як відбувається знищення доказів (щодо алкогольного сп’яніння), забір крові був здійснений приблизно через 3 години після 2-х крапельниць та не міг бути об’єктивним. Звичайно в крові нічого не було виявлено. Як я запитував у практикуючих лікарів — натрію хлорид розбавляє алкоголь в крові, так що з декількох проміле може стати 0 (залежить від організму та швидкості метаболізму). Наразі триває слідство, екскерівник ДАІ досі не був покараний. Ще тоді люди були впевнені в безнаказаності колишнього чиновника та повідомляли, що один його син працює суддею інший в правоохоронних органах.

А найперший мій інцидент з ДАІвцями стався ще у 2014 році, коли я з мамою повертався з кладовища, де похований мій батько. Тоді на виїздах та виїздах з міста стояли блокпости. На одному з них я не зупинився, бо він був встановлений з грубими порушеннями. Мене тоді зупинили працівники ще тоді ДАІ, погрожували «Самообороною» та «Правим сектором». Вони на мене тисли, намагалися домовитися з моєю мамою якось порішати, але це у них не вдалося. Я був принциповим, бо знав, що нічого не порушив. Тому один протокол вони самі на місці порвали, а другий я оскаржив в суді. Це була моя перша виграна справа.

– Ти за освітою юрист, що – так чітко знаєш букву закону?

– Так, закінчив Вінницький національний аграрний університет, там отримав хороші теоретичні знання. Поки вчився, підзаробляв помічником адвоката. Зараз – юрист на підприємстві. Хоча в дитинстві мріяв бути поліцейським і навіть священником. Поліцейським хотів стати, щоб зупинити бандитизм у Вінниці. Моя сім’я мала «ракушку» на базарі «Юність», там усі ми працювали. Мене страшенно обурювало, коли приходили різні дядечки, щоб їм «відлистали» у кожній торговій точці. Тепер ці люди керують містом, подекуди і державою…

А до церкви мене змалечку водила бабуся. Я навіть служив у вівтарі, допомагав священникам. Але подорослішав і мрія стати священнослужителем змінилася бажанням будувати громадянське суспільство.

– Певний час ти як ревізор інспектував супермаркети, піцерії та кафешки Вінниці. Чому виникла така ідея?

– Кожному з нас напевно намагалися продати прострочені неякісні продукти. Моя сім’я також не раз від цього потерпала. Мене таке явище обурювало, тому почав якось із цим боротися. Вінничани мене підтримували, самі часто вказували магазини чи заклади громадського харчування, де обманюють клієнтів. Але я ніколи не «працював на замовлення», щоб зробити комусь рекламу чи антирекламу.

В одному супермаркеті, де ми на полицях знайшли купу простроченої молочки, охоронці спочатку заблокували мене, аби я не вийшов, вимагали, щоб видалив відео, погрожували, а наостанок намагалися домовитися, але все марно… А якось навіть камеру і телефон побили. Довелося купувати новий.

Тому дуже помиляються ті, хто думає, що я на цьому якось заробляю. Навпаки, у таке своє «хобі» доводиться чимало вкладати власних коштів – на пальне, ремонт машин , техніки… За увесь цей час мені може гривень 300-400 скинули на карточку, щоб підтримати мою діяльність.

– Ти часто сам розслідуєш злочини, а потім лиш надаєш поліції інформацію, яку отримав з власних джерел. До розкриття яких резонансних злочинів ти мав відношення?

– Найстрашніший – це вбивство цілої сім’ї в Академічному, де я живу. Багато інформації дізнавався раніше від поліції, перевіряв її як міг, і тоді передавав слідчим. Так, зокрема, знайшли знаряддя вбивства.

А з останнього – бійка начебто брата і сестри серед білого дня у Вінниці. Це я надав інформацію поліції, що ніякі вони не брат і сестра, що це раніше судимий мешканець Козятинського району забивав свою неповнолітню дівчину. Вказав, що цей «херой» часто буває на залізними вокзалі, біля яких ломбардів ошивається. Наполіг, щоб порушили крімінальне провадження за хулігаство, після моїх свідчень йому мали пред’явити підозру.

– Ти не думав закінчувати таку громадську активність через загрозу життю?

– Моєму побратиму Дмитру Уманцю спалили машину і досі слідство не назвало ні паліїв, ні замовників… Хоча Дмитро депутат Вінницької міської ради. То що вже казати за мене?! Моєю справою навіть ніхто займатися не буде.

Показовою у цьому плані є справа Катерини Гандзюк, громадської активістки, яка у своєму місці боролася зі злочинністю. Також міський голова Конотопа, мій побратим, якого ледь не до смерті забили, бо бореться з місцевою мафією. Ми всі робимо одну справу. Тому таких або ліквідують, або купують. Останнє – це точно не про мене.

Міла ПОЛІЩУК