За створення інклюзивного театру його художню керівницю та режисерку Марину Ревенко нагородили почесними грамотами тоді ще голова Вінницької ОДА Владислав Скальський та голова облради Анатолій Олійник. Однак на цьому «участь» влади в житті «Особливого театру» закінчилась.

Ідея долучити дітей з інвалідністю до театрального мистецтва виникла у Лесі Самойленко, керівниці БФ «Центр соціалізації та реабілітації дітей з аутизмом та іншими розладами «Розвиток».

«Ми з нею знайомі давно, часто пересікаємось. У вересні минулого року Леся підійшла до мене й запропонувала організувати мистецький гурток для дітей з ДЦП, аутизмом та Даун-синдромом. Я одразу погодилась, адже сама виховую доньку з дитячим церебральним паралічем та епінападами. І я добре знаю, що таким дітям дуже потрібна максимальна соціалізація. А оскільки в мене є ще незалежний театр-студія «Птаха», я одразу вирішила, що буду організовувати для дітей спільні вистави. Так, вперше на Вінниччині з’явилась організація вільного театрально-творчого простору для дітей з особливими потребами. І вперше на Вінниччині почали проводитись інтегровані заняття та вистави із залученням до них дітей з порушеннями та без порушень розвитку. Ви розумієте, що це значить? Ті діти, що мають вади розвитку, навчаються бути в середовищі серед здорових дітей. А ті, в свою чергу, вчаться комунікувати з дітьми, що мають інвалідність. Це дуже важливо для соціалізації останніх» – розпочинає свою розповідь відома у Вінниці режисерка, керівниця БФ «Розвиток Людини» Марина Ревенко.

Перші «артисти» «Особливого театру» набирались теж з допомогою та завдяки рекомендаціям Лесі Самойленко. Кількість дітей варіювалась, їх вікова категорія теж. Але вже зараз сформувався стабільний «кістяк» творчого колективу – це 10 особливих діток у віці від 7 до 13 років. Займаються вони в театрі двічі на тиждень по одній годині.

«Перші результати нашої спільної кропіткої роботи було видно вже через місяць, у жовтні. Діти самі, без допомоги дорослих в логічному порядку виконали дві руханки як послідовно, так і в зворотному порядку. Ті, хто хоч трохи розуміє, що таке аутизм, знає, що таким діткам виконати правильно, логічно і послідовно дії без сторонньої допомоги, це велике досягнення» – тішиться успіхам своїх вихованців режисерка «Особливого театру».

Юні артисти й справді почали демонструвати неабиякі результати. Зміни в покращені психоемоційного стану дітей помітили й їхні батьки. Поступово, окрім розвитку особистих творчих здібностей, почало спостерігатися покращення логічно-послідовних дій, зацікавленність у творчому процессі, самостійність кожної дитини. Режисерка почала відкривати потенціал кожного артиста: хтось має хист до віршів, а хтось до музики.

«Ми спочатку лише грались з дітками, звикали один до одного, під строгим наглядом батьків. Діти боязко почувались. Але ми дуже швидко знайшли спільну мову. Почали вивчати руханки різної складності, практикувати вправи з артикуляції, сценічної мови, координації рухів, вправи на логіку та послідовність дій, почали розігрувати з ними маленькі сценки. Ми розвиваємо дикцію, мовлення, виконуємо багато логопедичних вправ, розвиваємо емоції. Дуже насичені наші заняття. І зараз ми з ними займаємось без присутності матерів. Це для дітей стало випробуванням на самостійність, з яким вони успішно спрвились. А для батьків тим часом організовуємо психологічну реабілітацію. Адже вони її потребують дуже, я це по собі знаю. Їм дуже потрібна допомога з відновлення енергії, вони такі виснаженні цим нелегким життям, ви б тільки знали», – не стримуючи сліз каже Марина Ревенко.

«Особливий театр» розпочав «мінігастролі» буквально одразу після свого створення. Вже в листопаді діти дали свій перший концерт для широкої публіки в молодіжному центрі «Квадрат». Далі був спільний виступ акторів «Особливого театру» та театру-студії «Птаха», участь в театралізованому новорічному дійстві. За пів року занять діти зробили колосальний крок у своєму саморозвитку.

“У квітні 2020 року наш “Особливий театр” наважився взяти дистанційну участь у Всеукраїнському конкурсі-фестивалі мистецтв “Тобі, Україно” з ігровою театральною практикою “Потяг з зупинками”. І що ви думаєте? Ми отримали найвищу відзнаку конкурсу-фестивалю – ГРАН-ПРІ! Уявіть собі! Це менше, ніж за пів ріку роботи! Який потенціал в цих дітей. Це, звичайно, був ризик і, мабуть, виклик самим собі, але колектив знайшов підтримку серед  організаторів конкурсу та жюрі. Нам надіслали нагороди «Новою поштою» і коли карантин послабили, всі дітки отримали медалі та дипломи учасників».

Тоді ж, у квітні, за створення «Особливого театру» для дітей з аутизмом, синдромом Дауна та ДЦП Марина Ревенко була нагороджена орденом «За розбудову України».

«Особливий театр» увійшов у 10-ку фіналістів Всеукраїнського конкурсу “Кращі інклюзивні практики України” і запрошений у вересні для нагородження у місто Скадовськ. Там юні артисти мають виступити з прем’єрою мюзиклу «Creative house», на мотив української казки «Рукавичка». Однак ця поїдзка може зірватись через банальне і завжди актуальне – відсутність фінансування.

«Коли стало питання поїздки до Скадовська, то автоматично гостро стало питання фінансів. Нас 22:12 дітей і 10 батьків. Треба винаймати транспорт, щоб завіз туди й назад, триденне проживання у Скадовську, харчування. А ще ж треба дітям костюми гарні пошити. Вони мають вади розвитку, то хоч зовні мають виглядати ідеально! Треба закупити реквізит… Я почала шукати підтримку. Через цей карантин зустрічі з чиновниками і місцевими політиками обмежені. Я написала лист-звернення й відправила його на особисті фейсбук-сторінки Сергія Моргунова, Сергія Борзова, вже коли він став нашим губернатором, Володимира Гройсмана, Петра Порошенка. Писала також до депутатів Вінницької міської ради Алли Власюк та Дмитра Чаленка, бо вони зазвичай небайдужі до таких дітей. Але у відповідь – тиша. Ось можу показати, моє повідомлення скрізь прочитано, але ні від кого немає відповіді. Хоч би хтось написав, що ми подумаємо, що можна зробити чи запросив би на зустріч. І так образливо стало. Вінницю вважають комфортним містом для людей з інвалідністю, та насправді всім байдуже як живуть такі діти, чи є в них якісь потреби, чи займаються з їхніми батьками психологи… Ото грамоту дадуть й на тому все» – розчаровано говорить Марина Ревенко.

Однак «Особливий театр» від своїх планів не збирається відмовлятись. Режисерка театру взялась активно розшукувати гроші на поїздку в Скадовськ.

«Ми з початку створення «Особливого театру» були представлені самі собі. Це приміщення, де ми зараз знаходимось, вдалось орендувати за допомогою друзів та небайдужих людей («Особливий театр» знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Келецька, 130,а – ред.). Збирали кошти по копійці, буквально. Написала у фейсбуці, а він, останнім часом ефективніший за будь-які громадські приймальні, залишила картку, от люди й скинулись трохи. Також за ініціативи очільниці управління культури і мистецтв Вінницької ОДА Ольги Дернової працівники управління та культурно-мистецьких закладів збирали для нас гроші на оренду. Допомагав власними коштами і депутат міської ради Олег Ткаченко. Завдяки всім цим людям ми закрили питання по оренді до вересня включно. А це приміщення нам ідеально підходить, бо тут є декілька кімнат, в одній ми зробимо імпровізований мініконцертний зал, в іншій буде щось на зразок «гримерки» й місце для репетицій. А ще тут є зручний пандус, а це важливо для дітей-інвалідів. Музичні інструменти, м’ячі для вправ, іграшки… я практично все це повністю за свій рахунок скуповую, а воно ж так швидко ламається, бо діти граються. От стільці сама закупила, щоб глядачів розсаджувати, ковролін за свій рахунок стелила, щоб дитячим ніжкам було м’якенько. А коврик-пазлик нам небайдужа матуся, яка теж виховує сина з аутизмом, подарувала ми з нею у фейсбуці познайомились», – проводить екскурсію по «Особливому театру» Марина Ревенко.

Інклюзивний театр для особливих дітей проводить заняття безкоштовно. Є благодійні внески для батьків по 200 грн. на місяць – на інвентар, але й вони не обов’язкові. Психолог Анастасія Потьомкіна працює з батьками теж безкоштовно, на волонтерських засадах.

«Ми тут з моєю донькою Поліною все на своїх плечах несемо. Сюди вкладаємо її пенсію по інвалідності й мій заробіток. Поліна – мій заступник. Вона й з дітьми займається, і сама участь бере у виставах. А ще вона з батьками спілкується, розробляє графіки і таке інше. Ми сюди свої душі вкладаємо. Важко! Але здаватись не збираємось, це точно. Мене загартувала щоденна боротьба за життя моєї Полі. З 1994-го року я день у день займаюсь її здоров’ям та саморозвитком: ми з боєм пробивались у садочок, потім у школу, а тоді ще про інклюзію ніхто й не чув. Не без боротьби Поліна отримувала вищу освіту, вона має диплом бакалавра-психолога та магістра-соцпрацівника. І повірте, тут ми теж без бою здаватись не будемо. Тим більше, коли бачимо такі результати за такий короткий час. Першочергове завдання для нас – поїздка у Скадовськ. А далі будемо ще артистів набирати, будемо розширюватись, щоб реабілітація мистецтвом допомогла якомога більшій кількості особливих діток. Впевнена, що звичайні вінничани, а не чиновники, нам знову допоможуть!» – говорить натхнениця театру.

Від редакції. Для читачів «33-го каналу», які мають бажання допомогти «Особливому театру» відправитись за заслуженими нагородами у Скадовськ, залишаємо банківські реквізити:

ВБФРЛЄДРПОУ40536775
IBAN: UA313005280000026003455027820
У АТП «ОТП Банк» у м. Києві
МФО:300528
Призначення платежу: благодійнівнески
Тел. для довідок: 0958155815