На межі Барського і Мурованокуриловецького районів знаходиться унікальна долина ірисів. Побачити жовті болотні півники з’їжджаються туристи зі всієї країни, проте цього року тут лише поодинокі квіти, а місцеві вже бачать у цьому недобрий знак.

– Взимку було мало опадів, відповідно — зневоднення. Майже висохла річка Караєць, яка протікає неподалік. Натомість болотні півники люблять багато вологи. А ще у квітні кілька ранків ми фіксували навіть мінусову температуру, а це не є характерним для такого періоду. Тож долина ірисів сильно пригальмувала у рості, цвітіння прогнозували на два тижні пізніше. Втім, воно так і не відбулось, є лише поодинокі квіти, — каже Віктор Ольшевський, Снітківський сільський голова. – Люди старшого віку не раз наголошували, що це поганий знак. У нашому селі є обеліск у пам’ять про розстріляних німцями євреїв під час Другої світової війни. То одна із місцевих бабусь, котра не дожила до ста років, розповідала мені, що в 1931 рік хтось розбив хреста, а вони від голоду пухли. І долина ірисів не цвіла. Тож цілком можливо, що і в цьому є певний знак, адже у 2014 році було теж мало квітів, а невдовзі почалась війна у країні. Варто звертати увагу не лише на «прикмети», а й на те, що відбуваються зміни клімату. Глобальне потепління змінює його повністю. Але ми будемо сподіватись на краще.

Додамо, що долина ірисів розташована на майже 14 гектарах заболоченої місцевості в долині річки Караєць поблизу села Снітків Мурованокуриловецького району. Тут зафіксована найбільша в області популяція цих квітів. Рослина занесена до «Загального переліку рідкісних та зникаючих видів судинних рослин і тварин Вінницької області, які потребують охорони». Зазначена територія має статус ботанічного заказника місцевого значення. Півники болотні щороку розцвітають наприкінці травня – на початку червня. Появу долини ірисів пов’язують з легендою про кохання кріпака і вільної містянки. Мовляв, квіти з’явились як символ суму за втраченим коханням. Він був кріпаком, а вона вільна. Снітків мав Магдебурзьке право, містяни були вільні, а в долині жили кріпаки.

Тут поруч випасали стада. Був пастух Ярема, а вільна дівчина прийшла до тата і сказала, що закохалась. Батько вирішив послати сватів, попри те, що її коханий кріпак. Прийшов тато до власника хлопця і каже: віддай мені хлопа, щоб я за зятя мав. А власника взяла чорна заздрість, що кріпак може стати вільним, і віддав його в рекрути. Служили тоді 25 років…Так кохання розбили чорною заздрістю людей, а на місці, де згорьована дівчина плакала, проросли півники. Що цікаво, не раз їх викопували і пробували посадити в себе біля хати, то ще ні в кого не прижились.

Вікторія Снігур