Голова Оратівської райради Галина Лошак прокоментувала лист її підлеглої до Зеленського щодо висловів голови РДА про «ЗЕдебілів».
– Галино Василівно, ви одна з небагатьох жінок у владі, яка прийшла на посаду після бурхливих, майже революційних, подій у районі. Як сьогодні вам працюється перед виборами?
– Йдучи на посаду, до речі, вперше в органи місцевого самоврядування, я розуміла, що люди після Революції гідності чекали влади з іншим обличчям: чесної, справедливої, не тоталітарної. Яка не буде брати хабарів чи «відкатів». Не буде шукати можливостей для використання посади, аби вирішувати свої «шкурні» інтереси.
У районній раді від початку працювала і працюю з усіма депутатами, не ділю на своїх і чужих. Та й більшість депутатів з розумінням ставляться до усіх процесів і подій в районі. За що і вдячна.
– Як оцінюєте співпрацю з головою РДА Олег Чугункіним, він же ваш колишній заступник?
– Олег Павлович не просто мій колишній заступник. Він мій однокурсник з 1992 року. Разом не один рік в районі ми обіймали посади начальників юридичних відділів: він — у райраді, я — в РДА. Разом пройшли депутатами в районну раду. Тому, коли він успішно склав іспит на посаду голови РДА, але його не призначали, бо були проблеми з дипломом, я без вагань вступила разом з ним в магістратуру Донецького університету. Екстерном ми здали іспити і захистили магістерську, тим самим підтвердили свої дипломи. Хоча мені не треба було вже навчатись. Це моя четверта вища освіта.
Я боролась за призначення Чугункіна більше року: була з ним в Міністерстві освіти, оббивала пороги ОДА, достукалась до самого президента, бо була в його політичній силі.
Зараз ми з депутатським корпусом підтримуємо усі ініціативи Чугункіна О.П. як голови РДА, підтримали його публічний звіт. Жодне питання, яке стосується життя району, не заблоковано.
Нещодавно прочитала вислів Уінстона Черчилля: «Державні діячі відрізняються від політиків тим, що перші думають про майбутнє держави, а другі – про прийдешні вибори». Щось подібне відбувається і у нас.
– Скажіть, як вдалось залагодити ситуацію, коли атовці та волонтери Оратівщини звинуватили Чугункіна, що він у ресторані святкував день народження, коли потрібно було загиблого земляка повертати додому? Чи підтримала влада цю родину?
– Загибель молодого нашого героя Ярослава Дашкевича — це трагічна подія, яку переживав кожен житель нашого району.
Я не знаю, чи такі ситуації можливо взагалі залагодити. Це усі пам’ятають, просто резонанс втих. На похоронах Олег Павлович не зміг бути, бо захворів.
З мамою Ярослава Світланою Віталіївною постійно спілкуюсь, шукаю можливість допомогти разом з небайдужими підприємцями дровами та іншим.
– Ще один скандал — це звернення Надії Мельничук, керуючої справами апарату районної ради, до президента Зеленського зі скаргою на Чугункіна. Яка ваша думка з цього приводу? Є продовження цієї історії в стінах райради та РДА?
– До обрання мене головою райради я 15 років працювала на державній службі. Розумію, що посада голови райдержадміністрації, яку сьогодні займає О.П. Чугункін, — це, по суті, посада представника президента в районі. Ніхто не відміняв вертикалі влади. Це, якщо вже з державницької позиції. А якщо з позиції простого громадянина, який хоче жити у правовій, європейській, демократичній державі, то керівник району має принаймні поважати інститут президентства і вибір громадян. І точно не обзивати їх «Зедебілами».
Оскільки Надія Дмитрівна писала листа особисто з власних міркувань, то на рівні районної ради та РДА ця ситуація навіть не обговорюється. А от люди телефонують і, м’яко кажучи, дивуються, як можна працювати з президентом, бо голову РДА призначає президент, при цьому так висловлюватись проти нього.
– Ви також активний користувач соцмереж, самі ведете сторінку у Фейсбук чи помічники?
– Я постійно спілкуюсь з людьми: і на сторінках газети, і в ефірі місцевого радіо, а тепер і через Фейсбук. Ми живемо у сучасному світі. Я відкрита для усіх, намагаюсь відповісти кожному. У Фейсбук роблю це особисто, частіше після роботи. Приємно, що є зворотний зв’язок. Значить, мені довіряють. А це найголовніше.
– Про проблемні питання району – люди роками нарікають на стан доріг. Де шукати винних і що потрібно для належного ремонту дорожнього покриття?
– Не звикла «відсиджуватись» на посадах, тому деякі сільські голови кажуть мені, що я багато на себе взяла, тому з мене і питають. Так, ремонт доріг — це точно не мої повноваження, але я постійно переймаюсь цим питанням. Неодноразово буваю в обласному «Автодорі», постійно спілкуюсь з місцевим керівником служби.
Веду перемовини, домовляюсь про співпрацю з місцевими аграріями щодо ремонту місцевих доріг до сіл. Вони ж допомагають транспортом, коштами, людським ресурсом. Тому місцеві дороги не в найгіршому стані. Але через села району проходить дорога регіонального значення Р-17, яка потребує капітального ремонту і значних коштів. Дорога не розрахована на такий великий автотранспортний потік та вагу, що перевозиться. У 2018 році була виготовлена тендерна документація (я особисто займалась цим питанням разом з тодішнім нардепом від нашого округу) на капітальний ремонт частини цієї дороги, був навіть проведений тендер на 92 млн грн., однак кошти з Державного бюджету не були виділені. В державі ремонтуються міжнародні траси, а дороги регіонального значення, як наша, заплановано на пізніше. Але зараз ямковий ремонт проводиться. І найпроблемніші ділянки ремонтуються.
– Про приємне: розкажіть про опорну школу в Оратові, яка прославилась на всю область своїми досягненнями. Кажуть, до цієї школи діти їдуть з прилеглих сіл. Це так?
– Так, разом з депутатським корпусом рішенням районної ради у 2016 році ми створили опорну школу. Це дало можливість залучити кошти міжнародних фондів та державного бюджету. Нам вдалось замінити вікна, двері, побудувати внутрішні вбиральні, закупити інвентар та оснастити деякі кабінети. Школа була передана в ОТГ. Приємно, що увага з боку держави до Оратівської школи значна і зараз. Діти дійсно доїжджають до цієї школи з інших сіл.
– У Фейсбук ви постили фото з колясочкою. Була здивована, що ви — молода бабуся! Розкажіть про свою сім’ю. Чи не доводилось лобіювати інтереси родичів у тих чи інших питаннях?
– Дякую за комплімент. Я справді щаслива у своїй сім’ї. Мене розуміють і підтримують мої рідні. З чоловіком Олександром ми разом уже 25 років. Він досвідчений агроном, професіонал у своїй справі. Розумію, що міг би теж робити кар’єру, бо у свій час працював директором цукрового заводу. Але він заробляє гроші, а я обрала шлях — служити державі і людям. У нас чудова донька Світлана. Із зятем вони мають юридичну освіту. Світлана пройшла за конкурсом на посаду у Вінницьку міську раду, і я пишаюсь цим. Зять Микола займається бізнесом, його батьки передали йому свої магазини. Він добрий і розумний. Діти подарували нам онука Євгенія. А він ще більше об’єднав нас усіх.
Моя родина добре розуміє, що я не можу лобіювати їхні інтереси, тому у нас навіть ніколи не виникає таких питань. Я швидше допоможу чужій людині, аніж зроблю щось для себе. Така моя позиція, таке виховання. З чим прийшла на посаду, з тим і піду.
– Вашу родину звинувачують у присвоєнні землі на території району, це правда?
– Коли нема що пред’явити, але дуже треба, то можуть і придумати. Знаю навіть, що опоненти готують з цього приводу сенсацію.
Я вже казала, що мій чоловік працює в сільському господарстві. Має 25 років стажу агронома. Ще далеко до обрання мене на посаду він взяв в оренду 10 га землі. До речі, не на 49 років. Це державна земля, і приватизовувати її не маємо наміру. Створив фермерське господарство «Світлана — Л», сплачує орендну плату, допомагає соціальній сфері. Крім того, в моїй родині є паї, які родина отримала після розпаювання в 1996 році. Особисто я успадкувала паї після смерті тата і бабусі. Хоч мої діти мають право на земельні ділянки, як усі громадяни України, але я ніяким чином не намагалась і не сприяла реалізації їхнього права. Хоч пропозиції «допомогти» мені були. В районі багато молодих сімей, які хочуть жити в селі, працювати на землі, тому їм треба сприяти.
– Чула, що ви сусідка начальника Генштабу Сергія Корнійчука. А які ще відомі люди з Оратова?
– У сусідах зі мною живуть батьки Сергія Корнійчука — Петро Лаврентійович та Галина Євменівна. Надзвичайно порядні, привітні та добрі люди. Хазяйновиті і працьовиті.
Оратівщина має ким гордитись. Це відомий ревматолог-кардіолог Олексій Івашківський, відомий лікар (уже покійний) Іван Гнатюк, генерал СБУ Іван Кулак, відома тележурналістка Ганна Секрет, та багато інших видатних і відомих.
– Чи мали ви пропозиції працювати в інших структурах? Можливо, в області чи навіть у Києві?
– Так, звичайно, пропозиції були, і неодноразово. Минулого року наші місцеві аграрії пропонували балотуватись від нашого округу до Верховної Ради. Я відмовилась, хоч мені дуже було приємно. Значить, я не заплямувала і не скомпрометувала себе, перебуваючи на посаді. Були й інші пропозиції: викладацька діяльність, редакція газети, посада голови РДА і селищного голови. Нещодавно телефонували з Одеської академії управління при президентові України, де мала честь навчатись, пропонували читати лекції. Та, мабуть, приросла я до Оратівщини, люблю свою громаду. І якщо випаде честь, й надалі буду працювати на її благо.
Міла ПОЛІЩУК
