Ще в березні він загинув у ДТП у Таїланді, там працював викладачем англійської мови. Та через світову пандемію, фінансові та юридичні питання загиблого хлопця змогли доставити додому лише тепер.

– Паша – випускник факультету іноземних мов Вінницького педагогічного університету. Після закінчення працював репетитором та вчителем. Оскільки любив дітей, паралельно підробляв аніматором на святах в арткафе «Фредерік», що знаходиться у Ладижині. Товариш чудово грав на гітарі, був душею компанії та щирою людиною, – розповів нам друг загиблого Вадим. – Взимку минулого року Павло втратив маму, в неї на пізній стадії діагностували онкохворобу. Єдиний син намагався всіма способами її вилікувати, навіть тоді, коли вже медики розводили руками. Паша був весь час поряд і доглядав маму до останнього. Вона і померла в нього на руках. Після похорону товариш не став довго затримуватись в Україні й вирішив їхати на роботу до Таїланду. Працевлаштуватись йому допоміг друг з України, який перебував там і мав досвід. Влаштувався у школу, в якій практикують викладання англійської вчителями з інших країн. У маленькому містечку йому дуже подобалось, таїландці теж полюбили щирого та працелюбного Пашу. 14 березня він та його колеги відпрацювали останні уроки й вже збирались йти на канікули. А напередодні вирішили зібратись та разом десь посидіти. Друзі чекали Пашу, але його все не було. Невдовзі з’ясувалось, що його збив автомобіль та просто втік з місця подій. Дорога там мало освітлена, відсутні камери відеоспостереження, тож про винуватця до цих пір жодної інформації. Відомо, що це міг бути пікап або вантажівка. Неподалік місця трагедії знаходились колеги, які й підібрали непритомного Павла. Але травми були настільки складними, що у лікарні під час надання допомоги Павло помер.

Довгий час тіло загиблого вінничанина перебувало у місцевому морзі. На перший час витрати взяло на себе агентство, від якого і працював Павло. Але потім за зберігання стали просити кошти, оплачувати вже ніхто не міг. Саме тому було здійснено кремацію.

– Дозвіл на це дали українські священники, адже Павло був віруючою православною людиною. Після того почали збирати кошти на доставку урни з прахом. Це обійшлось приблизно у 1000 доларів. Ситуацію ускладнювало те, що через карантин були закриті кордони, а ще потрібно було перекладати документи на англійську та українську із тайської мови, а вона вкрай складна і не так просто знайти спеціаліста. Що вже казати про кошти… Оскільки не було рідних, довелось оформляти довіреність на товариша Павла… На жаль, місцева влада, як і наше консульство, майже нічим не допомагали, лише вказане приватне агентство. Всі труднощі на себе взяла тітка загиблого, його друзі та земляки. Доставляли урну з прахом Павла спецрейсом спочатку до Туреччини, де теж довелось почекати через проблеми із документами. Звідти вже до Борисполя. Поховали Павла за православним обрядом у Ладижині, неподалік мами. У відкриту труну поклали урну та костюм як символ професії вчителя. Батько товариша мешкає у Росії, і йому досі погано через втрату сина. Болю додає і те, що через закриті кордони він так і не зміг дістатись на прощання…

Віталіна Трудько