Від 12 березня 2020 року навчальні заклади України були вимушені перейти на дистанційний спосіб навчання через поширення коронавірусної інфекції. Якщо для студентів вишів така форма навчання не є чимось новим, оскільки існують індивідуальна форма навчання та заочна, то для школярів таке сприйняття освітньої програми у новинку. Варто наголосити на тому, що заручниками ситуації стали не тільки діти, а й їх батьки, які із переходом на дистанційну форму навчання наче знову повернулися у свої шкільні роки. Звичайно, не обійшлося і без критики: батьки, втомлені роботою, змушені були витрачати час на пояснення шкільної програми та розв’язання домашніх завдань, особливо це торкнулося сімей, де діти вчаться у початкових та середніх класах. Стосовно старшої школи, то тут для учнів, здавалося б, не мало б виникати якихось проблем, але ж ні, підводні камені є всюди. Про особливості навчання у випускних класах ми розпитали в учнів 10-11 класів трьох вінницьких шкіл.

Які плюси та мінуси дистанційного навчання? (Платон, 15 років)

– Напевно, найбільшим мінусом дистанційного навчання є те, що деякі предмети все таки краще розбирати з вчителем вживу, коли у нього є можливість пояснити і наочно зобразити це все на дошці, зокрема, це стосується точних наук, особливо було важко для мене зрозуміти нові теми з математики. Якщо говорити про плюси, то їх більше: по-перше, тебе ніхто не викликає до дошки (сміється), ти спокійно сидиш і слухаєш матеріал, до того ж маєш можливість записати аудіо чи відео уроку; по-друге, унормований режим дня, в день на уроки я витрачав близько чотирьох-п’яти годин, тобто, значно більше вільного часу.

Чи були якісь технічні проблеми, що погіршували процес навчання? (Іван, 17 років)

– Так. Наприклад, не у всіх вчителів була можливість виходити у «кімнату» на відео зв’язок, через це класне і домашнє завдання пояснювалося у формі листа, що не завжди було зрозумілим. Ну, і звичайно іноді траплялися проблеми із підключення до уроку, інколи система просто викидала тебе з чату.

З переходом на дистанційне навчання, чи було відчуття якогось дискомфорту? (Мирослава, 16 років)

– Було важко адаптуватися, через те, що спочатку не були готові «кімнати», в яких у нас мали проходити уроки, вчителі просто гамузом скинули на нас велику кількість домашньої роботи, яка була в рази більша за ту, що ми виконували при звичайному відвідуванні навчального закладу. Але поступово ми вирівнялися і кількість домашніх завдань унормувалася. Також важким було те, що нам ніхто не міг пояснити як правильно зареєструватися, які програми для роботи треба скачати.

Як би ти віднісся до того, якщо було б вирішено із вересня місяця продовжити навчання у дистанційному режимі? (Андрій, 15 років)

– Загалом, я не проти. Ця весна дистанційного навчання була цікавим досвідом, оцінки ми отримували хороші, але все ж таки живого спілкування не вистачало.

Із початком карантину, чи збільшився твій час сидіння в Інтернеті? (Вікторія, 17 років)

– Я так не думаю. Хоча спочатку – так, через вимушену самоізоляцію я просто поринула у світ соціальних мереж, але десь через тиждень зрозуміла, що цього занадто багато у моєму житті, тому я, окрім навчання у першій половині дня, змушувала себе щовечора читати «живу», друковану, книгу.

Цього року випускники шкіл зіштовхнулися із проблемою проходження ЗНО, що ти думаєш із цього приводу, є якісь переживання? (Ксенія, 16 років)

– Звичайно! Так як я закінчила 10 клас, то я прискіпливо слідкувала за ситуацією і новинами стосовно здачі ЗНО. Насправді, я б дуже хотіла, щоб до моменту закінчення мого навчання цієї пандемії та карантину у нашій країні вже не було. Хочеться бути звичайною школяркою і радіти життю, переживати за випускні іспити, обирати випускне плаття та готуватися до вступу у ВНЗ.

Наразі МОН не робить поспішних заяв про те, яким буде навчання від 1 вересня 2020 року, оскільки необхідно враховувати той факт, що все буде залежати від епідеміологічної ситуації у країні.

Уляна Гамоліна