Це були справжні мистецькі вироби. Про це розповіли в обласному краєзнавчому музеї.
– У кожному регіоні України подібні вінки мали свої особливості виготовлення й побутування. Дівчата з Поділля брали шлюб у вишуканих віночках, прикрашених великою кількістю восковиць (воскових чи парафінових «крапельок» на нитках, дротиках). На Донеччині парафінові та воскові вінки до весілля виготовляла сама наречена; такі вироби мали високу цінність, адже вважалось, що в цю прикрасу дівчина вклала своє серце. На Хмельниччині до середини минулого століття дівчата виходили заміж у вінку з живих квітів та – якщо дозволяли кошти – зі штучних, виготовлених з цигаркового паперу та фарбованого природними барвниками парафіну (воску): вважалося, що прикраса нареченої не мала бути лише штучною, і на дівич-вечорі її переплітали барвінком та любистком, – кажуть в музеї. – Народна мудрість каже, що весільний вінок символізує щастя й гармонію між подружжям, таємницю продовження роду. Він ніколи не викидався і не передавався подругам, з ним не дозволялось грати малюкам. За старовинною традицією, після весілля жінки прикрашали своїм вінком образ Богородиці або зашивали в подушку собі та своєму чоловікові, клали в колиску. Мати давала свій весільний вінок як оберіг від загибелі синові, котрий йшов на війну.
На жаль, традиція виготовлення весільних вінків стає історією. Сьогодні, ми можемо показати восковий весільний віночок, створений нашими співробітниками, які зберігають та підтримують українські культурні традиції.
Валентина Лісова