Вінниця на межі ХІХ та ХХ століть вважалась курортом другого розряду. Була певна мода на поїздки до Вінниці, хоч вона не була такою масовою і розвиненою, як, наприклад, гірські курорти. Але в тогочасній Російській імперії було модно мати садиби для відпочинку в південно-західній частині країни.
У Центрі історії Вінниці цікаво розповідають про минуле нашого міста. Іноді про деякі сторінки історії ми навіть не здогадувалися.
Чи не найвідоміша у Вінниці родина Ґрохольських ще з середини XVIII століття володіла землями та маєтками на П’ятничанах, у Стрижавці та Вороновиці. Перші відомості про графський рід Грохольських датуються ще чотирнадцятим століттям. А засновник роду Міхал Ґрохольський був фундатором сучасного православного кафедрального собору Преображення Господнього.
З середини ХІХ ст. і аж до 1918 року п’ятничанський маєток стояв без істотних змін. Ґрохольські любили та розводили коней, у них завжди було майже до 40 коней у власному табуні, що вели свій родовід від чистокровного арабського скакуна Еміра зі стайні відомого магната та мандрівника Вацлава Жевуського, якого араби називали «золотобородим еміром». Про цю людину сучасники писали: «Це був такий Індіана Джонс, той, кого сьогодні можна було б назвати знаменитістю, ця людина, що подорожувала Близьким Сходом, привезла до Польщі прекрасних коней, а також написала один з найвідоміших у Європі підручників про ці терени».
Чистокровні арабські скакуни, що випасалися на вільних пасовищах, які належали графській родині, мали прекрасні зелені луки, де клімат набагато прохолодніший, ніж в пустелях Аравії, та в результаті цілеспрямованої селекції мали міцну статуру та більші розміри, ніж у їхніх предків. Стайні для породистих коней були розташовані навпроти головного корпусу замку, на відстані 250 метрів. Це двоповерхова будівля, що колись мала наскрізну арку для проїзду та два крила.
У садибі Ґрохольського часто влаштовували кінні виставки, що завжди проходили з успіхом. П’ятничанські «чистокровні араби» часто завойовували золоті медалі на подільських сільськогосподарських виставках. Зокрема на виставці 1912 року Здіслав Ґрохольський отримав срібну медаль як власник 5 чистокровних арабських скакунів та похвальний лист Головного управління землевлаштування та землеробства Російської імперії як власник бичка ольденбурзької породи
У возівні маєтку містилася колекція екіпажів, які використовувалися протягом кількох століть. Це був домашній музей, де розміщувалися в хронологічному порядку різноманітні транспортні засоби, які зберігалися в зразковому стані, але тільки як експонати: коляски, тарантаси, мисливські візки, двоколки, а також безліч видів саней. Серед іншого вони тримали стару, важку чотиримісну карельську карету, вкриту лакованою шкірою, з колесами діаметром, більшим ніж 1,5 метра, і в упряжі до неї мало бути не менше 6 коней. Цією комфортною каретою Ґрохольські подорожували від самих П’ятничан до Парижа, лише змінюючи в дорозі зморених коней.
Все минуло. Багато чого забулося і поховалося під пилом історії. Але чим краще ми знаємо минуле, тим зрозуміліше, яким будувати майбутнє.
Соломія КАЛЮЖКО
