Вибухи у маршрутках продемонстрували, наскільки беззахисні люди проти зброї. Тепер на «лівих» сайтах фейки перетворюють на моральні теракти – ними почали «вбивати» репутацію політиків. Хоча офіційно передвиборча кампанія ще не стартувала.
Сергій Кармаліта знову комусь сильно заважає. Як і колись, йому почали приписувати теракти у маршрутках. Вигадують звинувачення і… міліціонерів – для «ексклюзивної брехні».
Настільки цинічно виглядають брехливі спогади про ті події і якісь звинувачення. Навіть у кількості жертв у вінницьких терактах помиляються…
Чому так брудно боряться із опозиціонером? Бо Кармаліта повертається в політику і це так не подобається діючій владі Вінниці? Когось справді лякає його правда… Як і тоді, у 2003 році.
2 смерті, 7 постраждалих…
Дві смерті, сім постраждалих. Винних не знайшли. Розслідування триває 17 років…
Уже й 35-го маршруту «Вишенька-вокзал» у Вінниці нема. Тоді це був найприбутковіший маршрут. Тому підривали бізнес і пасажирів…
Перший вибух пролунав 11 вересня 2002 року. Лікарям не вдалося врятувати життя 54-річної Ганни Танасійчук. Офіційна версія правоохоронців — вибухнув балончик з дезодорантом.
Друга маршрутка — 6 травня 2003-го: шестеро пасажирів і водій отримали опіки. Анонімний лист від «бомбера» в газету: «Привет! Что-то часто в Виннице «маршрутки» начали «самовоспламеняться»? Не заметили? То «проводка неисправна», то дезодорант сам собою вдруг взорвался. И вы верите в эту туфту? Во что вы верите — мне безразлично. Но факт остается фактом — есть жертвы. И еще будут, так как наше предложение о выкупе в $300 000 было проигнорировано… Я даю вам последний шанс избежать новых жертв и предлагаю подумать и решить: сгореть заживо или заплатить и спать спокойно!»
Міліція передала анонімку на почеркознавчу експертизу, обмежившись коментарем, що міські психлікарні переповнені. Третя маршрутка вибухнула чотири дні по тому – 20 травня. І знову смерть. 31 травня, коли у всіх школах було свято останнього дзвінка, в останню путь провели 15-річну Марину Ларченко. Після отриманих опіків прожила дев’ять днів.
Марина з мамою їхала маршруткою на ринок за випускною сукнею… Одягли у весільну, ховали у восковій масці… Мама вижила. Важче було її рятувати на похоронах доньки. Від горя… Олена Йосипчук, під сидіння якої була підкладена бомба, їхала за весільною сукнею. Від вибуху, окрім опіків на обличчі, дівчина отримала страшні травми ніг — вони обгоріли до суглобів. Довгий час Оленка не могла ходити, мама на руках зносила її з п’ятого поверху на вулицю… Вперше побачила своє відображення у склі таксі. У неї була жахлива істерика. Півроку не дивилась у дзеркало. Весілля так і не відбулося…
Юля Рощук закінчувала училище №4. У «маршрутці» їхала на консультацію перед останнім іспитом. Напередодні пройшла конкурсний відбір у модельне агентство. У «маршрутці» вона сиділа позаду Оленки, і весь вогонь пішов їй в обличчя. 10 днів після вибуху Юля жила із закритими очима… Усіх чиновників, які приходили в палату, просила допомогти з пластичною операцією…
«Там вогонь, крик і біль…»
Тепер ці люди — просто статистика. «Постраждало 44 людини. Семеро стали інвалідами, двоє загинули…» Кримінальну справу досі розслідує обласне управління Служби безпеки України – за статтею терористичний акт. Як речовий доказ там довго стояв обгорілий мікроавтобус Сергія Слічного. Він його орендував. Правоохоронці запропонували віддати, але виключно на зберігання. Зрозуміло, що такий «пам’ятник» маршрутник забрати відмовився: «Там вогонь, крик і біль…»
Так відбувався перерозподіл маршрутного бізнесу. Влада тиснула — людям треба було «продаватись» або, маючи гідність, об’єднуватись у боротьбі проти влади. Навіть у злочинному світі є почуття міри, у травні 2003 року воно було втрачене. Вдалися до терору…
Масові обшуки, затримали 127 людей… Стільки всього забулось… Як місяць міліціонери щодня каталися в маршрутках, тролейбусах, трамваях… Та навряд чи забудуть довгу розмову тодішній начальник управління внутрішніх справ у Вінницькій області Валерій Бевз та його заступник Валерій Дерновий – вони вимушені були подати у відставку «за відсутністю результатів пошуку злочинців, які влаштували теракти у вінницьких маршрутках».
Деякий час Валерій Бевз особисто виконував обов’язки начальника підрозділу із боротьби з організованою злочинністю. Тоді «брали» всіх. Тисячі вінничан свідчили в міліції, більше сотні були схожими на фоторобот виконавця…
Це називали «відпрацюванням». Потрапив під нього і депутат міськради Сергій Кармаліта. Він оголошував голодування в ізоляторі, на суд його вели під конвоєм з мішком на голові… Побував Кармаліта тоді в Гайсинському і Калинівському ізоляторах. Передсмертну записку депутатам міськради писав, що «у разі його смерті винними будуть Дерновий і його заступник Корнєєв»… Але жодного звинувачення у терактах. Жодних доказів….
Тоді ж були порушені кілька кримінальних справ проти працівників міського вiддiлу міліції відносно незаконного затримання. Перевіряли i зразки їхнього почерку, i те, чи вони діяли самi, чи за вказівкою тодішнього керівництва міліції Вінниці…
«Багатьох відомих вінничан відпрацьовували, були серед них і депутати»
2020 рік. В Інтернеті кілька днів гуляє «ексклюзивне інтерв’ю» працівника кримінального розшуку – Василя Петровича Костинського. Нібито він «брав участь у затриманні Кармаліти за підозрою у вчиненні терактів». От тільки такого міліціонера не пам’ятають навіть колеги. Привид у погонах?
«33-й канал» знайшов саме того міліціонера, якого знала Вінниця, — Олега Пелеха. На початку 2000-х він очолював відділ по боротьбі з організованою злочинністю та лідерами злочинного угруповання. Його відділ брав участь у розслідуванні теракту.
Насамперед треба пояснити читачам, що у Міністерстві внутрішніх справ є кілька оперативних підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю, — розповідає Олег Антонович. — Тому одним й тим самим злочином можуть займатися кілька підрозділів. І це правильно. Бо у когось більше оперативних можливостей, а у когось – менше. Все залежить від скоєного — від резонансу. Вибухи у маршрутках — це був резонанс. Боюся бути необ’єктивним, але наш відділ у розслідування включили трішечки пізніше, коли справу перекваліфікували у теракт і передали СБУ. Так от, щодо причетності Сергія Кармаліти до вибухів, який на той час був депутатом міськради, у нашому підрозділі не було інформації. Багатьох відомих вінничан відпрацьовували, були серед них і депутати.
– То було політичне замовлення?
– Я не знаю. Мені мій керівник не ставив таких завдань. У нас було одне з кращих підрозділів не лише в області, але й в Україні – саме за володінням оперативною інформацією. Переконаний, бо потім працював в інших областях. І я коли в 2007 році повертався з Сум сюди, то у мене була одна умова: я наберу тих людей, з якими хочу працювати. Мені дав добро тодішній начальник УБОЗу Володимир Іванович Соляр. Ми практично не залишили жодного резонансної справи. У порівнянні з Україною, у Вінниці та області був тоді спокій.
– Пізніше в інтерв’ю тодішній начальник вінницької поліції Валерій Бевз сказав, що «у «справі маршруток» стирчать вуха одного з його заступників»?
– Не готовий коментувати. Сказати можна, що завгодно. Я поважаю Валерія Ананійовича. Та якби «стирчали вуха» будь-кого із заступників, аж до глави держави, то і він був би затриманий. Там є такі моменти… Той, хто йде на такий злочин, повинен переслідувати певну мету. Закладаючи вибухівку у маршрутку, треба розуміти, що це за собою потягне жертви. Жоден переділ впливу бізнесу не вартий цього. Якби була тривіальна зустріч кримінальних “авторитетів”, називайте це як завгодно, хоч «стрілка», ну, постріляли б… Зазвичай так було, якщо не домовилися, то поранили або постріляли. Тут було не так. Заради чого?
– Переділ маршрутного бізнесу. На той час він був приватний – самі на себе маршрутники заробляли.
– Тоді простіше було стріляти.
– У чому складність цієї справи і чому досі не розслідують?
– Гарне запитання… Ми ніби всі по колу бігали. Версій було багато. Про все не можу говорити. Основну справу вела СБУ, а у нас був дублікат. Ми працювали за окремими дорученнями. У кожного підрозділу своя «кухня». Отримували різну інформацію, до речі, по ходу розкривали й інші злочини. Але жодного разу ми не отримали інформацію по Кармаліті.
– А служив тоді в органах Василь Петрович Костинський?
– Я такого взагалі не пам’ятаю. Впевнений на 99%, що такого не було.
– Інші справи були, де фігурувало прізвище Кармаліта?
– Бійка в нічному клубі «Курсалі», але він там проходив свідком. Клуб йому належить, відповідно Сергій Кармаліта свідок усього, що там відбувається. Будь-який клуб для опера – це проблема. І тут справа не у власнику. Так завжди: прийдуть, нап’ються, поб’ються… Якщо звичайні хулігани побилися, то це одна справа, а якщо хтось серйозніший, тоді нас підключали — УБОЗ. Повірте, бив би Кармаліта, то сів би Кармаліта. А вигадувати щось не буду: я ж не Костинський. Я — Пелех.
Я не хочу, щоб мені мої ж колеги сказали: «Антоновичу, ну навіщо ти байки розказуєш?» Я відповідаю за свій відділ. Ми не розслідували політику — ми розслідували бандитизм. І ще одне: керівництво обласної міліції знало моє ставлення до замовних справ. Я б не виконав політичне замовлення. Усі це знають.
«Жодна Христина не могла працювати в торговому центрі «Жовтень» — його просто ще не збудували»
Але це ще не все. Той самий неіснуючий Костинський, на всяк випадок, «згадав» ще одну історію з 2003 року — про «16-річну Христину-менеджера» та її секс-рабство у торговому центрі «Жовтень»… Фантазії автору фейків явно не бракує. От тільки з історією Вінниці проблеми: на той час ще не було торгового центра «Жовтень». Це був суцільний будівельний майданчик. Там точно не було окремого кабінету Сергія Кармаліти, де б він розбещував малоліток.
– Як не терактами, то сексом добивають сьогодні репутацію Сергія, але ж торговий центр з’явився лише у 2005 році, — розповідає тодішня заступниця директора з будівництва Алла Сочинська. – І посади менеджера теж не було, як і дівчини на ім’я Христина. Ми тоді лише починали – сиділи всі в одному кабінеті, а нас тоді було семеро. Я розумію, чого сьогодні Кармаліта як кістка в горлі. Насамперед він має удачу та успіх. А ще багатий і красивий – завжди подобався жінками.
Вони за ним бігали, а щоб він розбещував когось?! Це такі дурниці пишуть. Уявляю, як це все неприємно читати його батькам, дружині, доньці… Звинувачувати Сергія Володимировича у вибухах маршруток – це межа цинізму! Жертвами стали невинні люди. Невже можна на такому спекулювати – на чужому горі?! Якщо це політика, то мені шкода рідних таких «політиків». Все в житті повертається – за кожен вчинок доведеться відповісти кожному. Рано чи пізно…
Андрій Власенко
