Сіль із моря облизує кожну рану,
Заповзає углиб всіх найменших подряпин.
Ця стихія на ніжного схожа тирана:
Може милувати, а може карати.

Сіль із моря ще довго щипає губи
І ще довго шипить в незагоєних шрамах.
Мов вітиліго, частинки невидимі всюди
Розтікаються тілом у солоних прозорих плямах.

Море біль забирає чи болем душить?
В білій піні м’якій скільки солі?
Пірну тілом. Не пущу у воду душу,
Щоби не захлинулася там від болю…

Вероніка Ганай