Сьогодні зранку я був на ось цьому Ямпільському, Вінницької області, відділенні Нової пошти з якого за час війни відправив на фронт, в сотні бойових підрозділів, багато десятків тонн різноманітної допомоги, починаючи від тепловізорів і закінчуючи харчами, взуттям, одягом, запчастинами… Хто слідкує за моїми волонтерськими звітами тут, той знає, що вже не вперше це відділення намагалося мені підрізати волонтерські крила. Але, щоб ось так, з Києва… Такий безпощадний снайперський вогонь по мені ще не відкривали ні разу за всі ці роки. Хоча я чекав на нього, після тих кількох великих скандалів про які ви знаєте. І ось він є… І сприйняв його нормально, як має бути.

Мені сказали – якщо ти не юридична особа – бувай здоровий. Не дивлячись ні на що. Ні на які досягнення волонтерські. Виходить, якщо я волонтер сам по собі, зареєстрований в Єдиному реєстрі волонтерів ще в 2014 році – то я ніби й не волонтер. А так – примазанець. Якщо я один висилав на фронт стільки, скільки висилали кілька юридичних осіб волонтерського напрямку – їх то не обходить. А юридичною особою мені ставати зараз – це значить вбити справу захисту Вітчизни, якій присвятив більше шести років – власними руками. У мене немає фінансів ні на офіс, ні на комп»ютер, ні на канцелярію всяку, ні на зарплату бухгалтера. Самому робити статистичний, податковий та інші фінансові звіти я не вмію. Бо за фахом я журналіст, а не бухгалтер. І ставати бухгалтером мені вже пізно. Та й навіщо!? Захищати Україну, рідну Батьківщину – це не просто право, а конституційний священний обов»язок кожного громадянина, не лише юридичних осіб. Ми тут рівні всі в правах – і юридичні, і фізичні особи. Кожен захищає її в міру своїх сил. Але хтось там в Києві Конституцію читає по-своєму…

Гаразд, не став я їх переконувати. Бог їм  суддя. І тут, і там, в столиці… Але кому конкретно маю «дякувати» за таке? Я не знаю. Бо на руки мені не дали ніякого папірця. Просто куратор програми «Гуманітарна пошта» пан Гаркуша подзвонив мені і сказав, що з першого вересня вони не продовжують зі мною угоду на перевезення допомоги на фронт, за рахунок пошти, бо я не є юридичною особою. І це, мовляв, обжалованію нє подлєжіт.

Не вірю що це ідея чи робота Петра Порошенка. Бо ж не може ж одна його фірма суперечити, боротися з іншою. Одна допомагає мені, як волонтеру, а інша – ось так.., формально ніби й не підкопаєшся, а по суті?..

Одним словом, з минулого місяця на цей у мене перейшов залишок бонусів у сумі тисячу вісімдесят гривень. Я сподівався, що за ці бонуси сьогодні дещо вишлю на фронт воїнам. Швейна фабрика мені обшиває ківларову каску для бійця, побуткомбінат закінчує ремонт холодильника, який маю вислати в бойовий підрозділ, на волонтерському складі є готові маскувальні сітки, великі рулони гідроізоляційної плівки, заводська хороша піролізна піч, домашні закрутки… Все це треба відсилати.

Подаю їм свою волонтерську картку, Новою ж поштою видану!.. Вони вводять дані в комп»ютер і повідомляють – ваших перехідних на цей місяць 1080 гривень (бонусів) немає і ваше прізвище із системи вже геть виведене. Отже, комп»ютер їхній мене не знає і знати не хоче. Гаразд, він – залізяка, у нього совісті ніколи не було і немає. Але вони ж там на верху НОВОЇ ПОШТИ її повинні мати!.. Невже за цих 1080 гривень (бонусів) вони забагатіють?..

Кажуть, що я маю їм дякувати, що за свій рахунок возили на фронт мої волонтерські відправки воїнам шість років. Що це немала сума збитків. Але, запитується в задачці, а за цей час це відділення і вся Нова пошта в цілому на скільки збагатіла, скількох своїх конкурентів за пояс заткнула? Оскільки вона юридична особа і війна ще не закінчилася з Росією то.., можна було б мені дозволити використати цих 1080 бонусів на відправку воїнам хоча б щось, а вже потім мене викреслювати і не впізнавати? Думаю, що можна було б. Якби ті їх комп»ютери мали елементарну людську совість і честь. Щоб вони були людьми, а не баригами.

А що до мене – допомагати воїнам все одно буду! Знайду вихід. Продовжуватиму захищати Україну всіма силами, як волонтер і без Нової пошти, без їх безсовісних комп”ютерів.