Субота 19 вересня видалася напрочуд пригожим днем, тож я вирішив приступити до збору винограду. Він вже набрався достатньо цукру і його несамовито атакували оси та шершні.

Збираючи виноград десь після обіду почув звуки весільної музики, яка лунала з якогось ресторану, що на вінницькій об’їзній. Там часто гуляли весілля, тож нічого незвичайного в цьому не було. Але раптом з того напрямку почав лунати державний гімн у натхненному жіночому виконанні. Я завмер біля винограду, розмірковуючи, що там відбувається – якесь партійне зібрання по висуненню кандидатів на місцеві вибори чи і справді весілля, адже перед тим лунали чисто весільні мотиви. Після гімну вони почали лунати знову в перемішку з монологами ведучої.

Останнім часом я вже давненько був на весіллі. Так, було що на весіллі лунали молитви, але виконання гімну чути не доводилось. Може це нова традиція і я відстав від життя? Тож цікавість взяла гору і я вирішив прояснити, що там відбувається – партійний форум чи все ж весілля? Взявши в пакет всі три збірки громадянської поезії та три збірки дитячої, вирішив так, – якщо це якийсь форум, то розвернуся і піду. А якщо це і справді весілля, то подарую молодятам свої збірки, адже виконання гімну на весіллі мене дуже зачепило.

Тож я вирушив навпрошки через ліс на звук музики і вийшов до комплексу під назвою «Вечорниці» в ресторані якого і справді гуляли весілля. Персонал закладу підтвердив, що гімн виконувався саме тут у виконанні тамади. Вони не знали, хто гуляє на весіллі і як звуть молодят, тож я попросив покликати когось з батьків. Через якийсь час вийшла мати чи то молодого чи то молодої в якої я попросив вибачення і спробував пояснити мету свого візиту. Її одразу попередив, що в зал я не піду, а хочу лише залишити молодим свої збірки і вона назвала імена винуватців дійства – Олексій і Яна. Домовились, що я підпишу збірки та залишу їх адміністратору ресторану, а вона їх потім забере.

Можливо, що я відстав від життя. Але виконання державного гімну на весіллі я почув вперше і це мене вразило. Не знаю чия то була ідея, батьків, молодят чи ведучої, але низький уклін їм усім. Це є свідченням того, що Україна відроджується, проростає в наших душах і серцях. Слава Україні!

Мирослав Вересюк,
м. Вінниця