Біологічна мати самостійно виховує старшого сина викрадача, а з меншим не бачилась вже майже два роки. Як виявилось, викрадення рідних дітей татусями – непоодинокий випадок на Вінниччині. Щоб подібна історія не трапилась з іншими розлученими жінками, дві потерпілі вінничанки вирішили розповісти свої історії читачам 33-го каналу та попередити їх.

Інну Бесараб та Галину Білу познайомила біда – вони обидві стикнулись у своєму житті з викраденням синів, яке здійснили їхні колишні чоловіки. Щоправда Галині, завдяки особистим зв’язкам, проданому автомобілю та старанням поліції, дитину вдалось повернути… В Інни, не зважаючи на рішення суду та виконавчої служби – про негайне відібрання сина в батька та повернення його матері, справа поки з місця не зрушила і затягнулась майже на 2 роки. Поліція проводить оперативні слідчі дії. Але про все по порядку.

Все спланував: приїхав гуляти з сином і вивіз його в невідомому напрямку

Жителька Жмеринки, Галина Біла одружилась з Павлом Дудла у 2015 році. Через рік в пари народився синочок. Однак, як то буває в багатьох молодих сім’ях, в Галини та Павла почались побутові конфлікти: суперечки виникали на порожньому місці. Декілька разів Павло піднімав на дружину руку, а коли побив її до струсу головного мозку, Галина вирішила подати на розлучення.

«Він міг штовхнути мене об шафу при своїх батьках, а ті лише підтакували йому, мовляв ти сама винна, спровокувала його. Я зрозуміла, що бути сім’єю у нас не вийде. Розлучились, за рішенням суду син залишився зі мною. Коли Паша приїжджав бачитись з дитиною, то постійно до мене чіплявся, принижував, погрожував забрати малого… І забрав. Це трапилось якраз  на день матері, 12 травня 2019-го року. Сину на той час було 2,5 рочки. Я тоді гостювала в своїх батьків у Жмеринці. Паша приїхав, сказав, що дуже скучив за малим й хоче з ним погуляти. Мав повернути його о 21:00 годині. Я ближче до вечора написала йому повідомлення із запитанням, як там син? Він відповів, що все гаразд, вони гуляють. Але вже в 20:30 він написав мені, щось типу «вибач, я залишу в себе малого на 2-3 дні, бо дуже за ним скучив». Я одразу почала йому дзвонити та телефон був вимкненим. Через годину я вже писала заяву в поліцію про викрадення дитини» – розповідає Галина.

Жінка тієї ж ночі виїхали до Києва, де довгий час працювала, проживала з чоловіком й де залишилась після розлучення. В столиці також проживав і екс-чоловік Павло. Галина мала надію знайти сина в його квартирі. Але марно.

«Пошуки тривали довгих 6 місяців. Знайшло їх головне управління поліції міста Вінниці… Не можу передати, що я пережила за цей час. Підключала всі можливі знайомства, довелось продати авто. Тільки молитви не дали мені зійти з розуму» – каже Галина Біла.

За словами Галини, тепер вона змушена з дитиною переховуватись, боїться повторного викрадення.

«Я пішла з роботи на митниці. Змінюю квартири, видалилась з соцмереж, змінила не тільки сімкарти, а й телефон, щоб Павло не міг розшукати. Боюсь віддати малого в садочок чи привезти до батьків… Адже колишній чоловік погрожує знову викрасти сина. Довелось водити дитину до психолога, бо він був дуже заляканим. А справа й досі лежить «на контролі» в прокуратурі вже більше року. По суті, мого чоловіка так і не покарали. Але я все так не залишу!» – стверджує Галина.

Два роки не бачила викраденого сина

Майже два роки не може повернути свого викраденого сина і вінничанка Інна Бесараб. Її колишній чоловік Сергій Бесараб часто перебуває у робочих відрядженнях, він – моряк. З ким і де в цей час знаходиться маленький Даніель – невідомо.

«Я свого екс-чоловіка буквально з дитинства знаю. Його родичі вважали мене найкращою кандидатурою для нього… І ми одружились. В 2014 році народився перший хлопчик – Артем, в 2017-му народився Даніель. Сергій мало уваги приділяв хлопчикам. Він у плаванні місяцями. В 2018-му році наші стосунки дали серйозну тріщину. Однієї ночі він мене вигнав на вулицю з двома дітьми: старшому тоді й трьох років не було, а меншому – 4 місяці.  В нашій спільно купленій квартирі він замінив замки та код сигналізації. Там залишились всі наші речі та документи. Я до цих пір нічого не можу забрати» – розповідає Інна.

Після розлучення діти залишились з матір’ю. Батькові дозволили бачитись тричі на тиждень в присутності Інни. Однак одного разу він спробував викрасти старшого сина, коли той був у дитсадочку.

«Хлопчика забрав в одних трусиках, він якраз  готувався до сну. З речей дитини взяв тільки рюкзачок. Мені зателефонувала вихователька й повідомила, що сина забрав мій чоловік. Пощастило, що в рюкзаку Артема був годинник з GPS. Я викликала поліцію і ми завдяки цьому годиннику зрозуміли, що він повіз малого до своєї сестри» – згадує Інна.

Згодом Інна влаштувалась на роботу в Київській області, орендувала там квартиру та взялась переводити дітей до місцевого дитсадочку. Даніеля до садочку відмовлялись брати, бо в нього не було щеплення. І тоді Інна попросила свого рідного брата Андрія аби відвіз хлопчика зробити щеплення до вінницької лікарні. Навіть довіреність на брата відповідну написала.  Сама в той день через роботу мусила бути на Київщині. В той же вечір мала за ним приїхати. Але Даніеля вже не встигла побачити. 27 листопада 2018 року Сергій  приїхав до будинку батьків Інни, де вона проживала на час розлучення. Якраз в той час Андрій повертався з  Даніелем з лікарні. Хлопчик спав у візочку.

«Сергій силоміць забрав малого разом з візочком. Брат нічого не міг вдіяти, бо боявся нашкодити дитині. Потім він у суді скаже, що випадково проїжджав разом зі своєю сестрою біля будинку моїх батьків і побачив, що з сином гуляє його рідний дядько. Це йому не сподобалось. Він навіть назвав мого брата «шизофреником» й заявив, що він міг завдати шкоду дитині. Також говорив, що дитина, нібито, була не доглянутою та занедбаною. Хоча все це видумки, що ми довели у суді. І от з тих пір я сина так і не бачила. Сергій постійно перевозить його з місця на місце: то він в його батьків, то на орендованій квартирі, то на нашій спільні квартирі, то у Вінниці, то в Києві. Їх обох і батька, і сина розшукує поліція. Я виграла всі можливі справи в судах, але це нічого не дає»- обурюється вінничанка.

Вже 1 рік і 10 місяців Інна не бачила Даніеля, щоправда один раз, на його день народження Сергій дозволив Інні поспілкуватись з дитиною по скайпу.

«Це було хвилин 12 і все, Даніель встиг попросити погуляти зі своїм братиком Артемом. Але Сергій вимкнув дзвінок. По ту сторону екрану плакав Даніель, а по цю  – я та Артемко. Це взагалі для Дані страшний стрес, він не знає тепер хто його мама. Уявіть, він називає свою бабусю, мою колишню свекруху, мамою, а тепер в Сергія з’явилась нова «пасія» і дитину вчать її називати мамою. Окрім того, малий ще й батька практично не бачить, адже той постійно в рейсах. Тому мого хлопчика виховують, практично, чужі люди» – не стримуючи сліз, говорить Інна Бесараб.

За словами вінничанки, її екс-чоловік Сергій вступив до всеукраїнської громадської організації з сумнівною репутацією, під назвою «Батько має право». І тепер «зомбує» інших вінницьких чоловіків, що розлучились, аби ті  викрадали дітей.

«Це швидше якась злочинна група, а не ГО. Ви зайдіть на їхню сторінку і побачите, що вони буквально покрокові інструкції викладають для татусів, як викрасти у екс-дружини дитину. Що це їм дає? А все дуже просто, це дає їм змогу не виплачувати аліменти, адже якщо дитина з батьком, аліменти виплачує – мати. І почитайте коментарі, що пишіть матусі. Тому й виникла ідея розповісти наші історії вінничанкам, аби вони були обачними й не втрапили в такі ситуації, як ми з Інною» – каже Галина. Колишній чоловік Інни – моряк. Вдень  отримує майже 500 доларів, ви порахуйте, які аліменти він має щомісячно виплачувати! Тому й вкрав сина і аліменти на дитину тепер виплачує жінка. Із своєї зарплати – близько 10 тисяч гривень. І головне – ніби все законно».

Ось що розповів адвокат Інни Бесараб та Галини Білої Анатолій Волков:

«Позиція правоохоронних органів така. Якщо батько, як в цих двох випадках, забирає до себе дитину, навіть якщо робить це без дозволу своєї колишньої дружини – це не вважається викраденням. Це називають самочинною зміною місця проживання дитини, бо це рідна людина. Тому кваліфікуються такі дії лише, як умисне невиконання рішення суду. В  таких випадках чоловік ще й може подати на аліменти на свою екс-дружину, адже дитина знаходиться тепер на його забезпеченні. Саме так відбулось і в ситуації з Інною. Її колишній чоловік Бесараб Сергій Степанович свідомо вчиняє тривале правопорушення – переховує трирічного Даніеля. На сьогодні є рішення Вінницького міськсуду про негайне відібрання в батька дитини та повернення її матері. А отже, Бесараб Сергій достеменно обізнаний у вимозі суду. Більш того, виконавча служба відкрила примусове виконання даного рішення. Та разом з тим, він продовжує переховувати сина та  ігнорувати рішення суду. Тому на даний час відносно нього відкрито кримінальне провадження щодо перешкоджання та невиконання судових рішень. Це стаття 382 Кримінального Кодексу України. Крім того, державним виконавцем було направлене подання до суду, яке  задоволене й набрало законної сили – «Про оголошення в розшук дитини». Ця ухвала суду вже подана до органів поліції, яка здійснює слідчі оперативні дії щодо встановлення місцезнаходження дитини. Навіть, якщо державний виконавець та поліція поверне матері дитину, кримінальне провадження не підлягає припиненню, адже це тривале правопорушення, тобто Бесарабом щодня свідомо  не виконується судове рішення. Якщо матір хлопчика Бесараб Інна  матиме відповідний висновок й доведе, що через такі дії колишнього чоловіка та тривалу розлуку матері з сином, їй було завдано моральної шкоди та душевних хвилювань, її колишньому чоловіку загрожує від 3 до 8 років позбавлення волі. Але до тих пір, Інна Бесараб вимушена сплачувати на Даніеля аліменти».

Також відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

ОНОВЛЕНО:

Дякую газеті та автору статті безмежно за все. Хотіла повідомити, що в нас з дітками все добре, вони і я щасливі дуже, що разом. Даніель вже з наступного дня після нашого воз’єднання каже на мене “мама”, лащиться, обіймається… Дуже потребує ласки та дотиків тілесних…

Коли мені передали Даніка, він був недоглянутим, вушка дуже грязні, відмивала в ванні, мила вушка, нігті були довгі… Був у тій кофтинці, яку я йому передавала, і в штанцях червоних, в яких у мене його викрали, коли йому ще було 1,7 року.

Даніель розповідає, що майже постійно був з Лідою в селі – це мати Бесараба Сергія.У хаті дуже смерділо, малюка не мили. Каже, що батько постійно його тримав у будинку і не випускав надвір ні вдень ні вночі — лякав, що там вовки.

Дитина з першого дня раділа дитячому ігровому майданчику, спочатку тільки за ручку зі мною катався з гірок. Зараз все чудово, адаптувався і сам спускається з гірок. Іграшок, мабуть, дуже мало мав, бо і спить з ними, і в кармани і в рюкзачок бере з собою на прогулянки. Сплять поки малята біля мене, один за одну руку мою тримається, другий – за іншу.

Пишу вам, чесно кажучи, зі сльозами на очах від болю, який я пережила, і від щастя, яке поруч зі мною. Малюк каже: “Мамо, я хочу бути лише з тобою і з Артемчиком (братиком рідним і єдиним)”.

І дякую безмежно київському відділенню поліції, слідчому Юнаку Сергію Миколайовичу та всій слідчій групі, які розшукали мого синочка. З ним був очільник Київського відділення поліції Стахов Віталій Володимирович. Безмежно вдячна старшому державному виконавцю Замостянського ВДВС міста Вінниці Дячуку Віталію Володимировичу, які спрацювали професійно, організовано та оперативно і виконали рішення суду – відібрали дитину та передали мені.

Утримували її у будинку співмешканки Бесараба С.С., вона ще ногами та руками тримала мою дитину, верещала, та здійснювала фізичне і психологічне насилля над моєю дитиною, не маючи ні законного, ні морального права на це.

Мені дуже прикро та неприємно , що ті люди, які 1,9 року утримували незаконно мою дитину, щоб відвернути увагу від своїх злочинних діянь, поливають безпідставно брудом та наклепами працівників поліції, державного виконавця, суддів та, звісно, і мене. Але Бог все бачить, і скоро я з дітками поїду на службу та причастя, помолимося, щоб серця наших кривдників помякшали… А після поїдемо до психолога, щоб попрацювала з Даніком після довгої розлуки зі мною.

До речі, дитину, мабуть, перехрестили… У мене шок. На Даніелі був ланцюжок з хрестиком, а тепер ниточка з іншим хрестиком.

Ще дуже хочеться, щоб правоохоронні органи довели справу до кінця та вручили підозру Бесарабу С.С. за невиконання судового рішення та за ті душевні страждання і муки, яких він мені завдав, викравши та ізолювавши дитину. Адже, якщо йому не вручити підозру та не судити, то він та інші “татусі ” будуть такі ганебні вчинки постійно здійснювати, і лише заради матеріальної вигоди, калічачи психіку дітей та їхніх матерів.

А ще Даніель розповів, що батько його бив. У мене слів нема. З народження це дуже спокійна дитина та слухняна. Як можна на такого ангелика підіймати руку, в мене в голові не вкладається. Мені страшно, що він ще буде розповідати. Тому вважаю доцільним, щоб через всі дитячі страхи та біль пропрацювала з ним психолог, щоб вони у дорослому віці в нього не проявилися. А я, звісно, свою дитину завжди та скрізь підтримаю та буду оберігати ще більше.

Інна, мати викраденого хлопчика

Отже, після нашої публікації Сергій вирішив повернути Даню Інні. Як то і вимагало судове рішення. Сподіваюсь, матір і двох синів більше ніщо не потурбує. А батько зробить належні висновки.

Олена Жучинська