Нещодавно у Будинку офіцерів у Вінниці з аншлагом пройшов концерт співачки Ірини Білик.
А ось вінничанин та за сумісництвом кухар грузинського ресторану Georgian Factory Іван Мельник ще довго пам’ятатиме цей концерт. Адже йому вдалось віч-на-віч поспілкуватись зі співачкою.
– Я давній шанувальник творчості Ірини Білик, ще з далекого дитинства пам’ятаю пісню «Так просто» — тоді я пішов лише в 1-й клас. Це був хіт. Кліп показували скрізь, та звідусіль лунала пісня. На мій день народження, який був 10 жовтня, компанія «ВінницяКонцерт» подарувала запрошення на концерт Ірини, було дуже приємно. Згодом я дізнався, що наша мережа ресторанів, де я працюю, пригощає артистку та її колектив. Я з нетерпінням чекав цього концерту, — каже Іван Мельник. — Улюблені квіти Ірини Білик — гвоздики та кали. Зараз важко в місті знайти останні, то замовив 51 гвоздику різних кольорів. І ось початок концерту, я в перших рядах, виходить Ірина, мене переповнюють емоції, мурашки по всьому тілу. При виконанні пісень Ірина пішла саме зі мною на такий близький контакт, від якого я був шокований. Вона підходила до мене, залюбки фотографувалась… Концерт вийшов неймовірний, співачка виконала «на біс» попурі з хітів, але ми оплесками не хотіли її відпускати.
Вечір, 22.30, я вже був у ресторані Georgian Factory… Весь в очікуванні зірки та її колективу. Зайшла Ірина до залу, привіталась, сказала, що дуже атмосферно, тим паче в ній тече грузинська кров. Замовила хінкалі, які я приготував. Після того співачка підійшла до мене та сказала: «Привіт, я тебе запам’ятала з концерту, наш контакт був взаємний, тому що я відчуваю справжню та щиру любов». Далі охоронець дав дозвіл зайти в бенкетний зал, і тут наш колектив, я з квітами, йдемо вітати Ірину. Під час вечері нам вдалось навіть поспівати з артисткою пісню «Не ховай очей» дуетом.
На згадку Ірина подарувала вінничанину диск і залишила свій автограф для ресторану на великому фото. І тоді каже мені: «Ваня, приходь до нас, поспілкуємось» Ірина запросила сісти біля неї. Подякувала за смачні хінкалі, передала вітання всьому колективу за те, що ми так тепло її зустріли. Ми сиділи, говорили про життя.
Підійшла мить прощання. Вийшли на вулицю, де ще стояли під дощем, я — вкритий Ірининою курткою. Вперше в житті не хотів, щоб закінчувався день! Ірина попрощалась, обійняла, поцілувала в щоку і поїхала радувати інші міста своєю творчістю. Ірина пообіцяла, що наступного разу, коли буде у Вінниці, обов’язково заїде в гості…
Віталіна Трудько
