У осінньому храмі запалили всі свічі,
Пахне ладаном знову, тиша наче свята.
Я дивлюсь в твою душу, я вдивляюсь у вічі,
Скоро знову почнеться мокрий сніг і сльота…

А так хочеться диво це продовжити в часі,
Коли свічок мільйони на деревах горять,
Коли дуб гордовитий в оксамитовій рясі,
Коли тихо берізки про життя шелестять.

Як же хочеться щастя! А воно швидкоплинне,
Не пускай мою руку, я загину одна…
Десь у горлі заклякли жур і жаль журавлиний,
Тільки криком у небі клину пісня сумна.

Гасить осінь безжально догоряючі свічі,
Знову дихає вітром на листочки-вогні…
Як же хочеться щастя! А ніщо тут не вічне,
Дочекатися весну просто треба мені.

Віття сплелось під небом в формі вичурних арок,
І тримаються хмари за краєчок села…
У осінньому храмі гасне день-недогарок.
Не пускай мою руку, в ній є стільки тепла…

Алла Боровська