Адже чи не в кожного в обійсті тут теплиця, де вирощують ці овочі і вони користуються шаленою популярністю на ринках та по магазинах. Саме тому у місцевих жителів виникла ідея вшанувати помідор! Гроші на пам’ятник збирали серед місцевих жителів, які займаються вирощуванням томатів.

– Ми розробили проєкт зовнішнього вигляду скульптури . Її колір безперечно – червоний. Зеленими будуть плодоніжка та листочки, – розповів ініціатор ідеї Андрій Федик. – Його виготовлено із видобутого неподалік ямпільського пісковика. Композиція заввишки понад метр розташована на одній із розвилок головних доріг села, територія навколо неї облаштована і вимощена. Пам’ятник томату для того, щоб увічнити плід, який «годує» жителів Великої Кісниці, а також створити цікаву селфі-зону, яка приваблюватиме туристів.

Наразі через карантин про урочисте відкриття монументу не йдеться, каже Андрій Федик. Однак без свята кісничани не залишаться. Як тільки карантинні обмеження скасують, у селі обіцяють влаштувати свято томатів. Його кульмінацією і буде відкриття пам’ятника. Станеться це навесні, але вже зараз у мережі точаться дискусії щодо зовнішнього вигляду пам’ятника, бо знайшлись такі, кому він не сподобався через зовнішній вигляд. Мовляв, він невеликий на вигляд, знаходиться біля дороги і «занадто примітивний»…

– Це все політичний проект, а починався він з магазину у Вінниці і тепер дійшов до пам’ятнику томату! – каже ямпільчанка Любов Кохальська. – І так, я вважаю, що пам’ятник томату – це недолугий плагіат Оксанівки! Тільки там, в Оксанівці, справді пам’ятник! Там є краса, сенс, гармонія, історія, ідея нарешті! А тут цього нема. У нас кажуть помідора. Серйозно, томат- є томатна паста, а помідор – так кажуть українською мовою!

Втім, організатори відкриття пам’ятника додають – попри критику, доведуть задумане до кінця.

Слід радіти життю, а не жити ненавистю до людей і тому, що вони розвивають своє село. Можливо, для вас пам’ятник – це не мистецтво і не прикраса нашого села, але ми його жителі й нам краще знати, чого потребуємо, – вважають вони.

Валентина Лісова