Одразу після того, як восени в Цекинівці, на березі Дністра, навпроти Сороцької фортеці, був проведений дошкульний флешмоб «SOS!Вмирає Дністер! SOS!Nistrul Moare!» – в молдовському інтернеті закипіла дискусія.
В числі інших в ній взяла участь відома молдовська комуністка, екс-мер Сороки Олена Бондаренко. Вона доводила, що це не Сороки, а українські міста забруднюють Дністер. Мовляв, вона не знає взагалі де в Ямполі ті очисні споруди, а в Могилеві-Подільському їх зовсім немає.
І їй багато людей вірили! Зрозуміло, проросійська п’ята колона Молдови лиш підтримувала в інтернеті нападки на Україну. Тобто, ворог забивав у наші відкриті ворота черговий свій інформаційний гол. Нахабно, цинічно. На зло і Молдові, і Україні. Треба було підготувати серйозну відповідь. І мені це було не складно зробити.
Адже при моїй пам’яті в Ямполі будувалися очисні споруди. Головний їх каналізаційний колектор, до речі, проходить вздовж всієї моєї вулиці імені Пушкіна. Вони за віком трохи молодші Сороцьких, але існують на білому світі вже майже вдвічі більше ніж Сороцькі проіснували. І почувають себе досить непогано. Доброю ознакою того є, зокрема, те, що громадянка Молдови пані Олена Бондаренко не знає де вони в Ямполі навіть знаходиться!.. А про Сороцькі очисні, про їх постійні аварії, знала вся Вінницька область, екологи всієї України і весь Євросоюз, котрому набрид був цей екологічний безлад і він виділяв молдовському місту чималу суму коштів на побудову очисних на молдовській території. Але Сороки тими коштами скористалися по-комуністичному… Збільшили мережу каналізації, повністю знехтувавши очисткою нечистот. Ото ж вже давно у них немає ні очисних ні грошей Євросоюзу… Були вгроблені величезні матеріальні кошти!.. І жодної кримінальної справи з цього приводу не заведено ні на правому, ні на лівому березі спільної ріки.
За більш, як два десятки років транскордонна злочинність тут дуже добре навчилася використовувати цю ситуацію на свою користь. «Підчищали» все, що можна було, починаючи від підведеної в Цекинівку, для живлення тих їх очисних споруд високовольтної лінії електропередач і до геть всього іншого електротехнічного, механічного, яке можна було зтирити. Крали електроенергію, поміняли металеві труби шестикілометрового колектора на… труби меншого діаметру і ті тирили. Дурячи прикордонників, підкуповуючи міліцію і поліцію, поширюючи заразу корупції далеко за межі нашого краю…
І я вирішив розібратися чому так сталося, що Ямпільські очисні існують та так тихо, що про них мало хто знає за межами Ямполя, а Сороцькі знамениті – вгроблені і крайнього немає. Заодно хотів переконати молдовського політика Олену Бондаренко, що наші очисні споруди не тільки є, а й успішно працюють і мають намір пережити ще не одні Сороцькі, які там, можливо в майбутньому побудують нові, не пов’язані із злочинним світом, чиновники.
Телефоную начальнику Ямпільського водоканалу пані Кіловатій і прошу дати інтерв’ю. Вона призначає зустріч. Приходжу в домовлений день і час, а її в кабінеті немає і телефон вона не бере. Якимсь чудом вдалося зустрітися з головним інженером Володимиром Васильовиче Кірніцьким. Але без дозволу начальниці з журналістом він відмовився спілкуватися… на тему своєї роботи!.. Звісно, зайти на основну технологічну територію підприємства не було ніякої можливості.
Мене виручила височенна гора, яка здіймається навпроти. Довелося дряпатися на неї, щоб хоч якось, з неє, можна було показати зверху ці очисні. Щоб переконати молдовську державну діячку, що вони таки тут є і, більше того, – діють!
А на горі вітер!.. Ну просто вириває з рук нещасну стареньку камеру, яка й не сподівалася на такі шалені випробування!.. Але це був той момент, коли відступати було нікуди. Ні перед молдовською комуністкою, ні перед нашими совками. Ото ж прошу вибачення за тріск, шум на відео. Так колись Радянський Союз глушив «Радіо Свобода». Але мені, допитливому хлопчині, крізь ті страшенні перешкоди все таки вдавалося розчути демократію із-за залізної завіси. Сподіваюся і ви, шановні друзі, побачите і почуєте головне, що я хотів донести до вас в цьому сюжеті – що закритість, совковість у нас і сьогодні живі і шкодять громаді, країні не менше ніж Радянському Союзу шкодили, який від цього, власне, і пішов в небуття. Я не хочу щоб так сталося і з нашою громадою, країною. Тому й протистою цьому, як можу.
Не вірю, що начальник Ямпільського водоканалу пані Кіловата понесе якусь відповідальність за те, що не дотримала слова і не вибачилася перед журналістом, не надала потрібну відкриту інформацію. Сподіваюся, що за таку поведінку її ще й похвалять і в міськраді, і аж у Вінниці. Бо такий, насправді, час… Вона нічого не втратила. Втратила наша громада від того, що я не зміг отримати від цієї чиновниці дуже важливу інформацію, яка б переконала тисячі наших платників податків в тому, що вони фінансують це підприємство не марно, а зарубіжну державну діячку – що Україна, таки має в Ямполі очисні споруди і скидає в ріку чисту воду, відповідно до державних і міжнародних стандартів!..
