Щоб не порушувати закони карантину, як це робило не раз різнокаліберне начальство від Ямполя і аж до президента Зеленського – після цвинтаря – відмовилися від кафе. Обідали в його великій, яка ще не одну сотню літ простоїть, збудовану його ж руками, хаті. Заводське начальство згадувало, як Петро Хомович трудився. Бо ж всі знають – без толкового слюсаря – завод – не завод. А каліцтво одне. Тут такого не було ніколи. Тут все – як найкращий швейцарський годинник! Що й казати – флагман цукрової галузі на просторах від Калінінграда і до Владивостока. Згадували і роботу у вихідні, і напругу виробничого процесу. Іноді здавалося, що сидиш не на поминках, а на виробничій урочистій нараді з нагоди вшанування трудового подвигу Героя праці.

І коли вже все було сказано, всі молитви прочитано і проспівано я поїхав на той завод з камерою. Щоб і ви побачили його…