Ще кілька місяців я дуже пишалася тим, що зробила. А тепер стало страшно. Бо вчинила дуже нерозумно, і мені, немолодій вже людині, це визнавати дуже важко. Я власними руками розвалила родину і тепер плачу, адже не знаю, як все виправити і вибачення у сина вимолити.
Зізнаюся чесно: невістку я незлюбила відразу. На тому бідному весіллі вона сиділа тихо, ховаючи округлий живіт, поки свати зі своїми родичами сперечалися… Бо ж з бідної та ще й багатодітної родини, за все ми платили.
А син у мене єдиний, я розлучилася з його батьком, коли малюкові було 5 років. Батько його знайшов собі іншу і поїхав з нашого міста. Я, звичайно, не дуже хвилювалася, що залишилася сама – мені потрібно було сина ростити, дати йому освіту, так що не до кохання тоді було.
Син особливо навчатися не хотів. Ледь коледж закінчив, армію відслужив, після того на роботу не поспішав: відпочивав. Але раптом він швидко почав шукати собі роботу за фахом, причому сам. Що трапилося? Виявилося, що він одружується – дівчина вже чекає дитину.
Я була вражена! Адже він недавно познайомився з цією дівчиною, і вона явно хоче оженити його таким класичним способом на собі! Спочатку молоді пішли жити до сватів, адже невістка боялася мене – я і справді не хотіла, щоб було дві господині в будинку, тим більше за жінкою, яка чекає дитину, потрібен постійний догляд. Але через місяць, як тільки дитина народилася, син відразу попросився до мене зі своєю дружиною та дитиною: у сватів дрібні діти, спати дитині не дають.
Я пустила. І майже відразу ж пошкодувала: такий почався в будинку непорядок з дитиною, а я люблю чистоту. Я цілий день на роботі, приходжу додому — скрізь бруд, нічого не вимито, не випрано. Спочатку я все це за них робила мовчки, потім стала висловлювати своє незадоволення. Невістка постарається якось прибрати, але посуд жирний, і все якесь неохайне, доводиться все переробляти. Висловлювала незадоволення синові, він став ображатися – мовляв, дружина ще не вміє господарювати, намагається, як може, а ти на неї бурчиш. Мене навіть якось внук не тягнув до себе, ніяких теплих почуттів до нього я особливо не відчувала: хоч я і бачила, що він абсолютна копія мого сина, але такий крикун, що ні виспатися за ніч, ні вдень відпочити.
Приходжу на роботу ніяка, треба зосередитися над документами, а я роблю помилку на помилці. Директор викликав до себе, сварив мене, зробив попередження. Я прийшла додому знову в бруд, схопила всі брудні речі, розкидані по будинку, жбурнула їх молодим в кімнату і стала кричати, щоб збирали усі свої речі і йшли з дому протягом 24 годин. Син намагався мене заспокоїти, але я була непохитна. Син обдзвонив друзів, найняли вони квартиру і наступного ж дня поїхали геть. Спочатку я раділа: відмила квартиру, повністю її провітрила. Потім гарненько виспалася за всі вихідні.
А через кілька днів вирішила зателефонувати синові, щоб помиритися/і Він не відповідав, невістка теж. Через тиждень подзвонила друзям сина. Вони мені сухо сказали, що все у них нормально. Ще один місяць… Не подзвонили. Не скаржилися на життя…. Стало неймовірно сумно мені. Бачу, в соцмережах рідкісні фото молодих, свого внука. Живуть в якийсь крихітній кімнаті, але такі всі милі, посміхаються. Я навіть за невісткою скучила. На фото скромна сімейна вечеря, малюк з пляшечкою молока, яблука на столі. Явно грошей невистачає… Стала писати синові – мовляв, можу грошима допомогти, і взагалі – вдома нудно одній, може, вони забудуть образи і повернуться? Я згодна і на бруд в будинку, і на крики малюка, тільки не на самотність!
Людмила Григораш,
постійна читачка
Вашими бы устами- да в новогодний салат.